Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Я нервово затарабанив пальцями по столу.
— Послухай, сину. Ми ж знайомі з тобою не з учорашнього дня!
— Це правда!
— Ми пережили разом і хороше і погане. Я завжди мав тебе за рідного сина, і якщо тепер прошу розповісти про все, то, повір, це викликано передусім моєю приязню до тебе. А про те, що я не так зрозумію тебе, не турбуйся. Чи, може, ти вже не довіряєш мені?
Дароці розгублено хруснув пальцями, приховуючи ніяковість.
— Справа не в довір'ї, пане полковник, — виправдувався він, уникаючи мого погляду. — Твоя дружба робить мені честь. — Він подивився на мене, і на його обличчі з'явився вираз безсилої люті й відчаю. — Але ти багато чого не знаєш, і. взагалі я не можу спокійно говорити про цих… — Він стиснув пальці у величезний кулак і вдарив себе по коліну.
— Мені хотілося б, сину, знати про все докладно.
— Наволоч! Падлюки! І це офіцери! Хочеться плюватись, як тільки згадую їх! — Очі його виблискували люттю. — Незабаром ти розкусиш їх, пане полковник!
— Розповідай конкретніше!
Дароці довго роздумував.
— Конкретніше? Гаразд! Так от, пане полковник, ці люди, позбувшись своїх маєтків, втратили порядність. Це пояснюється, очевидно, тим, що в еміграції в нас немає за душею ні шеляга. На батьківщині в нас були маєтки, цінності, які визначали нашу питому вагу в суспільстві.
Закуривши сигарету, я уважно слухав Дароці.
— Витязь генерал-майор Мартонфі, наприклад, мав в Угорщині дванадцять тисяч гольдів землі, а я — всього триста. Маєток в дванадцять тисяч гольдів давав не тільки відповідний прибуток, але й створював умови для добрих зв'язків, забезпечував просування по службі, підвищення в званні. Звичайно, наївні люди думали, що знать, крім багатств, має відповідну до свого рангу обдарованість. Тепер у Мартонфі лишилось тільки звання генерал-майора. Я вважав, що пан генерал-майор справді розумна, здібна людина, чудовий воєнний командир, зразок солдата для кожного угорського офіцера. А насправді? Воєнні знання його нижчі, ніж у будь-кого із старших офіцерів, а поведінка, м'яко кажучи, не може бути прикладом для інших. Такі самі майже всі офіцери. Здібних людей тут відтерли, усунули. Ще невідомо, коли ми відвоюємо країну, а Мартонфі, як майбутній воєнний диктатор, уже домовляється з американцями про передачу їм у найм державних залізниць строком вд дев'яносто дев'ять років. Фактично він уже встиг продати всі досі виявлені і навіть не виявлені поклади бокситу, будує різноманітні політичні/плани і буквально схибнувся на думці про те, як організувати на своїх дванадцяти тисячах гольдах землі взірцеве господарство. Ти пригадуєш, пане полковник, Балінта Немета?
— З воєнно-інженерного штабу?
— Так. Цей неборака вже рік тільки те й робить, що креслить плани. Я бачив принаймні десять варіантів перебудови замку Мартонфі у селі Шомор'я. Але все це ще півбіди. Найгірше те, що більшість офіцерів з американської розвідки — звичайнісінькі спекулянти. Вони служать у Європі по два-три роки і за цей час поспішають розбагатіти. Для американських офіцерів сучасна Європа є приблизно тим, чим для шукачів пригод і золота була Каліфорнія та Аляска наприкінці минулого століття.
— Не розумію, — перебив я його.
— Я зараз поясню. Заокеанські офіцери пронюхали бізнес, в якому Мартонфі та його компанія можуть стати їхніми надійними партнерами… Завдання американської розвідки — вести систематичну шпигунську роботу в Угорщині. Для цієї мети їй виділяють велику суму в доларах. Мартонфі, я та й інші одержуємо з фондів американської розвідки щомісячну платню. За ці гроші можна прожити дуже скромно. Наші обов'язки — допомагати американській розвідці у створенні диверсійних груп і шпигунських організацій в Угорщині. Все це чудово. Така робота мені до душі, бо я не збираюсь відмовлятись од маєтку своїх предків і не бажаю залишатись емігрантом назавжди. Мартонфі за нашою допомогою активізував багато таких груп. Окремі відділення американської розвідки ведуть точний облік агентів, засланих в Угорщину. Для успішної роботи шпигунських організацій потрібні гроші. Отут і починається бізнес. Мартонфі, наприклад, для організації «Меч і хрест» одержує, скажімо, десять тисяч доларів. В цьому він дає розписку. Але разом з розпискою повертає офіцерові американської розвідки п'ять тисяч, за що той великодушно дозволяє йому взяти з залишених п'яти тисяч принаймні дві тисячі. Решту грошей, а саме три тисячі, вже у форінтах, через зв'язкового передають агентам, які розписуються в одержанні не трьох тисяч, а набагато більшої суми.