Червоногрудка

Ні, коли Харрі незадовго до півночі повернувся додому і побачив червоний вогник автовідповідача, він зовсім не почувався невдахою. Сьогодні, після того як Олег заснув і Харрі відніс його в ліжко, вони з Ракеллю ще посиділи за чаєм, і вона сказала, що коли-небудь розповість Харрі довгу історію. Іншим разом — сьогодні вона дуже втомилася. Харрі сказав, що їй потрібна відпустка, і вона погодилася.

— Ми можемо поїхати кудись утрьох, — сказав їй Харрі. — Коли із справою буде покінчено.

Ракель погладила його по голові.

— Тобі не дозволяли бути таким нахабним, Холе.

— А хто тут нахабний?

— Ну гаразд, я все одно зараз не можу про це говорити, Холе.

Потім вони цілувалися в коридорі. Харрі досі відчував смак її вуст.

Не вмикаючи світла, він навшпиньки пробрався до своєї кімнати і натиснув на кнопку відтворення на автовідповідачі. Темряву наповнив голос Сіндре Фьоуке:

«Це Фьоуке. Я тут подумав, що на питання про те, чи живий Даніель Гюдесон, може відповісти лише одна людина. Той, хто був разом з Даніелем на варті тієї новорічної ночі, коли Гюдесона, як ми гадаємо, підстрелили. Холе, вам потрібно знайти Гюдбранна Юхансена. Гюдбранна Юхансена».

Слухавку поклали, Харрі почув гудок, потім клацання і нове повідомлення.

«Це Халворсен. Зараз пів на дванадцяту. Мені щойно телефонували наші патрульні. Вони прочекали в квартири Мускена аж до ночі, але додому він так і не прийшов. Тоді вони подзвонили йому в Драммен — просто перевірити, візьме він слухавку чи ні. Але їм ніхто не відповів. Один з наших хлопців проїхав до Б’єрке, але там усе було зачинено, і світло ніде не горіло. Я сказав, щоб вони набралися терпіння, і по рації оголосив машину Мускена в розшук. Це… ну, просто щоб ти знав, як іде справа. До завтра».

Знову гудок. Знову клацання. Знову нове повідомлення.

«Це знову Халворсен. Старію: про головне ж бо я забув! Здається, ми нарешті щось знайшли. В архіві СС у Кельні немає даних ні на Гюдесона, ні на Юхансена. Мені сказали подзвонити до Центрального архіву вермахту в Берліні. Там якийсь зануда ввічливо втовкмачував мені, що в регулярній німецькій армії норвежців майже не було. Але коли я пояснив йому, в чому річ, він усе-таки погодився піти й подивитися. За якийсь час він передзвонив і сказав, що на Даніеля Гюдесона нічого немає. Та зате є копії документів на ім’я норвезького легіонера Гюдбранна Юхансена. З них виходить, що в сорок четвертому Юхансена з СС перевели до вермахту. І на копіях написано, що оригінали влітку сорок четвертого відіслали в Осло, і це, за словами берлінського архіваріуса, означає, що Юхансена перевели саме туди. Ще залишилося листування з лікарем, що виписав Юхансена зі шпиталю. У Відні».