Червоногрудка

— Радий побачити вас знову. — Крун жестом запросив Харрі сісти.

— Ви мене пам’ятаєте? — запитав Харрі.

— Пам’ять поки мене не підводить. Так. Сверре Ульсен. У вас тоді була сильна справа. Шкода, що міському суду не вдалося дотриматися всіх формальностей.

— Я прийшов з іншого приводу, — сказав Харрі. — Попросити вас про одну послугу.

— Попросити ви можете безкоштовно. — Крун склав долоні пальцями догори. Він нагадував хлопчака, який намагається зіграти дорослого на сцені шкільного театру.

— Я шукаю зброю, яку незаконно ввезли до країни, і в мене є підстави вважати, що Сверре Ульсен так чи інакше міг бути в цьому замішаний. Враховуючи, що ваш клієнт уже помер, зобов’язання про нерозголошення вже не заважає вам надати поліції потрібну інформацію. Цим ви допомогли б розкрити вбивство Бернта Браннхьоуґа, якого — ми в цьому цілком упевнені — вбили саме з цієї зброї.

Крун криво посміхнувся:

— Гадаю, що буде краще, якщо ви надасте мені право вирішувати, коли спливають мої зобов’язання, пане слідчий. Це не відбувається автоматично після смерті клієнта. А вам не здається, що з вашого боку це дещо нетактовно — приходити сюди і робити подібні заяви після того, як ви ж і застрелили мого клієнта?

— Я намагаюся забути про особисте і пам’ятати лише про професійне, — відповів Холе.

— То намагайтеся краще, пане слідчий! — Голос Круна лунав ще писклявіше, коли той говорив на підвищених тонах. — Не надто професійно це у вас виходить. Так само непрофесійно, як убивати людину у її власному домі.

— Це була самооборона, — сказав Харрі.

— Формальності, — відповів Крун. — Ваш поліцейський був досвідчений. Він повинен був знати, що в Ульсена нестабільна психіка, і не вдиратися так. Безперечно, ваш співробітник підлягає суду.

Не стримавшись, Харрі відповів:

— Я з вами згоден: завжди неприємно, коли злочинців відпускають через якісь формальності.

Крун двічі моргнув, перш ніж він розчовпав сенс слів Харрі.

— Юридичні формальності — зовсім інша річ, пане слідчий, — сказав він. — Можливо, присяга, складена в залі суду, — це дрібниця, але якщо ми нехтуватимемо судовим ритуалом…

— Пане інспектор, — поправив Харрі. Він намагався говорити повільно і тихо. — А через цей ваш «судовий ритуал» загинула моя колега. Елен Єльтен. Закарбуйте це у своїй пам’яті, якою ви так пишаєтеся. Елен Єльтен. Двадцяти восьми років. Найталановитіший слідчий поліції Осло. Проламаний череп. Жахлива смерть.

Харрі підвівся і своїм стодев’яностосантиметровим тілом навис над письмовим столом. Він бачив, як на худій шиї Круна стрибає кадик. Довгі дві секунди Харрі милувався страхом в очах молодого адвоката. Потім кинув на стіл візитну картку.

— Зателефонуйте, коли визначитеся зі своїми зобов’язаннями, — сказав він.

Харрі вже збирався піти, коли почув голос Круна: