Незвичайні пригоди Марко Поло

Марко сів до столу. Він раптом відчув себе впевненіше. Батько й Мафіо, щойно повернувшись з далекої мандрівки, обговорювали вже якусь нову справу. Вони були діловими, мужніми людьми, і змістом їхнього життя була торгівля. І він, Марко, теж належав до них.

Всі їхні думки були зайняті майбутньою операцією, тому вони одразу ж попросили в Марко допомоги й поради.

Розмовляючи з старшими, Марко непомітно спостерігав їхні обличчя. Незважаючи на важке, повне небезпек життя, яке батько й дядько вели з молодих років, вони майже не постаріли. Хоч борода і скроні у Ніколо Поло посріблилися сивиною, ніхто б не подумав, що за кілька тижнів йому мало сповнитись п'ятдесят років. Він тримався прямо, мав швидку ходу, а рухи — врівноважені і впевнені. Та й дядько Мафіо, якому вже було п'ятдесят два роки, не втратив свого невичерпного гумору і ніколи не скаржився на слабість. Вони були купцями, і Венеція, центр усієї торгівлі на Заході, могла пишатися ними. Але що знали про них правителі Венеціанської республіки? Що їм було відомо про Китай, про цю казково багату й гарну країну?

Настала задумлива пауза, яка була ніби містком між діловою частиною розмови та інтимною. Мафіо Поло перший перейшов його.

— Ти глянь на нього, Ніколо, — сказав він, посміхаючись. — Дванадцять років тому він ще був хлопчиськом. Пам'ятаєш, як одного разу увечері він зайшов до нас у кімнату в самій нічній сорочці і спитав, — Мафіо заговорив тоненьким дитячим голоском: «Пробачте, тату, мені треба щось запитати в дядька… Ви казали, дядьку, що кожний, хто наближається до великого хана, повинен цілувати землю. Ви теж так робили?» — Мафіо голосно засміявся і продовжував звичайним тоном: — А тепер він сам живе при дворі і, мабуть, уже сотню разів лежав у пилюці перед його величністю. Але він таким і залишився, як був: ніколи не заспокоїться, поки не взнає, скільки золотих і мідяних монет лежить у гаманці. Але, мабуть, серед вельможних панів ти знайшов більше міді, ніж золота?

— Гірше, — серйозно відповів Марко. — При дворі більше фальшивих монет, ніж справжньої міді. Їхні обличчя — тільки маски. Важко здогадатися, що за ними ховається.

— Що нового при дворі? — спитав Ніколо Поло.

— У хана Кублая болить живіт, — докинув Мафіо, — і придворні бігають довкола нього з золотими нічними горщиками.

— Страчено Чжоу Іна, начальника одного з відділів центральної канцелярії, — відповів Марко. — Кажуть, що це помста міністра Ахмеда.

— А що ти думаєш про це? — спитав Ніколо Поло.

— Не знаю. Зі мною Ахмед завжди люб'язний.

— В Камбалі розкрито змову китайців, — задумливо сказав Мафіо Поло. — Рука Ахмеда давить народ, його скрізь ненавидять.

В кімнаті не було однієї людини, відсутність якої всі відчували.