Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Факел приїхав і розпалив ковальське горно тоді, коли кожен був за себе і Бог за всіх, як пояснив Бернарді старий Жерино під час нічного наскоку бандитів. Щоб не скотитись до людиноненависництва, треба було перебудовувати людську психіку: триматися більше гуртом, аніж нарізно. У Великій Пастці Кастор Абдуїн узявся до роботи з тією ж невимушеністю, з якою він справувався на ліжку мадам, розщібав ліфчик Руфіни й кпив із сеньйора барона в далекі часи юності. Та не такі вже й далекі, як здається.
Найбільше радів появі у Великій Пастці Факела Абдуїна Фадул Абдала. Того вечора, коли під схвальні вигуки глядачів, що юрмилися біля кузні, негр підкував віслюка Куричка, він на радощах розщедрився на пляшку кашаси.
Познайомилися вони на фазенді полковника Робустіано — негр-коваль і турок-коробейник. Потім у Такарасі обидва зустрілися на бучному балі, на веселих танцульках у пансіоні індіанки Алісе; у розпал тих веселощів нагрянула ватага хуліганів, і мирні гулі закінчилися халазією з мордобоєм та стріляниною. Вони втекли цілі-здорові; негр пустив юшку одному нахабі й реквізував у Фадула револьвер: не вмієш стріляти, не вихоплюй його з-за пояса, а то обеззброять, та ще й нагодують товчениками.
Факел був для Фадула найкращою запорукою спокою у їхній місцині. Щоправда, Збуй-Вік справлялася чудово, коли хазяїн полишав на неї армазем, і жоден бандит більше не зважувався тероризувати мешканців Великої Пастки. Небезпека пограбування поменшала. Принаймні кузня навпроти з негром-ковалем була ще однією осторогою злодіям і зловмисникам. Торговець і коваль домовилися між собою: удвох одночасно з Великої Пастки не відлучатися; коли треба їхати одному, на варті лишається другий.
Час між ранковим відходом і вечірнім приходом в’ючних обозів заповнювала нестерпна нудьга. Двоє вигнанців коротали мертві години за щирими розмовами, спогадами про пережите. Або дружньо мовчали: араб курив наргіле, негр кував шмат заліза чи латуні.
Фадул захоплювався роботою Кастора — тут потрібна сила й майстерність. Безформна залізяка на очах перетворюється в жіночу прикрасу, каблучку чи брошку, а зі старої бляшанки виходить корисна посудина — горщик чи жаровня. Зате ніхто уважніше за Факела не слухав розповідей турка, біблійних епізодів, східних оповідок з віщунами й полководцями, волхвами й звабливими напівголими одалісками. Негр закочував очі, скрикував, плескав у долоні, так його захоплювали ті пригоди героїв. Жодна барва не пропадала для нього, навіть коли левантієць у пориві натхнення присмачував свою розповідь арабщиною.
Іноді до них підсідала якась дівка — погомінити, послухати; потім друга, третя. Тоді Кастор заводив пісеньку, формував коло для танцю коко, вибивав долонями ритм:
Кралі збиткувалися з жахливої вимови сеу Фадула, а він собі підтягував, хоч би що: недарма хлопцем у Лівані співав у сільській церкві.
Голос Факела, поважний, палкий, лунав серед лісу, западав у душу. Захоплена Зулейка, смаглява й задумлива кокетка, присягалася, що навіть пташки на деревах вмовкали, слухаючи його пісень. Ось що значить хист і чари Кастора Абдуїна: мовкли пташки, чарувалися змії, завмирали серця. Вигадник і веселун, ворожбит негр, якби не він, що було б з Великою Пасткою?
Раніше число й день тижня у Великій Пастці показував єдиний відривний календар, що висів на дверях складу з сухим какао. Насамперед впадала в очі гарна гравюра: європейський зимовий пейзаж, засніжені гори й кудлатий собака з підвішеним до нашийника барильцем. Під малюнком — відривний календар, сотні аркушиків з числами й днями тижня. Новорічний подарунок полковника Робустіано де Араужо старому Жерино, відданому кабрі.
Гордий власник такої коштовної речі, Жерино виставив календар на огляд дівкам і табунникам, повторюючи відомості, почуті від полковника: там у них за кордоном собачий холод, і єдиний порятунок від нього — бочка кашаси. Календар, що й казати, чудовий і пізнавальний, от тільки годі на нього покластися: старий Жерино цілими тижнями не торкався календаря, а коли згадував полковникову настанову, зривав навмання кілька аркушиків: один, два і ніколи більше трьох; треба ж ощадити, бо літери й цифри для більшості мешканців і приїжджих — то китайська грамота. Життя повсякчас відставало, і ніхто не сказав би напевно, що нині — кінець березня чи початок квітня, середа чи субота. А чи й неділя, святий день? Тому неділі, як такої, у Великій Пастці не існувало.