Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Переносити свій бізнес в інше місце чи вертатися до коробейництва Фадул не збирався. Навпаки, спустошення армазему зміцнило його намір остаточно осісти у Великій Пастці. От тільки де й поділися його колишні життєрадісність і веселість. Він більше не сміявся сам і не звеселяв інших. На що перевівся цей невгамовний турок, оповідач анекдотів, такий чарівний, такий дотепний, улюбленець жінок! Чи взагалі він стане колишнім сеу Фаду?
Праця, на яку він був такий жадібний, поглинала його цілковито, пом’якшувала гіркоту, біль від непомірних збитків. Проте щось усередині ятрило, точило душу, проганяло сон: безсилля, незмога помститись. Подумати лишень, ті, що розорили, обібрали його, розгулюють на волі, розкошують, а в нього закороткі руки. Як тут не відчуєш себе нещасливим, як не нудитимеш світом.
Після повернення Фадула Абдали минуло більше тижня, стихли ремство і пересуди, життя вернулося в свою колію. Якось під обід коло армазему спішився і прив’язав мула до конов’язі капітан Натаріо да Фонсека. Фадул вибіг привітати й обслужити друга, збираючись обговорити з ним усі перипетії недавньої драми.
Усупереч сподіванню капітан цю болісну тему обминув. Відсьорбував маленькими ковтками кашасу, розводився про всяку всячину. Згадав полковника Боавентуру, сам він, дякувати Богу, при доброму здоров’ї, але на серці неспокійно: доктор Вентуринья як поїхав після випускних свят до Ріо, так і досі не вернувся. Хвалився своїми плантаціями у Винозорому, мовляв, він уже бачить, як вони процвітають.
Прикро вражений такою байдужістю, Фадул ледве стримував своє обурення, свою гіркоту. Оце така, виявляється, між ними дружба!
Натаріо да Фонсека завжди шанував турка. Фадул ще коробейникував, коли капітан подарував йому револьвер і покумався з ним. А коли крамар оселився у Великій Пастці, їхні взаємини стали ще тіснішими. І ось маєш, капітан навіть словом не згадав про лихо, що спіткало турка, не запропонував йому, як би годилося, свою допомогу.
Скрутивши з нарізаного тютюну сигару, Натаріо припалив її, — вогонь підніс йому Фадул, — відмовився від ще одної чарки і почав збиратися в дорогу. Випростався біля прилавка, сягнув рукою до кишені полотняного піджака кольору хакі й дістав складаного ножика, що його забув на ліжку турок, вирушаючи до Такараса.
— Часом не ваш, куме Фадуле?
Поклав ножика на прилавок, і Фадул Абдала стрепенувся.
— Авжеж, мій, капітане. Як він потрапив до вас?
— А як, гадаєш, міг потрапити, куме?
Пішов до конов’язі, вернувся з мулом, встромив ногу в стремено, зиркнув на Фадула, — той нашорошено чекав, — сів верхи й мовив:
— Мені тільки сказали про наскок, і я їх одразу хап-лап. Усіх трьох, куме Фадуле, негідників.
Очі в турка зблиснули, йому хотілося сміятись і плакати.
— Усіх, капітане? Трьох? — перепитав.
— Усіх трьох. Бувай, куме.
Він знову став колишнім зальотником — сміхотливим, жартівливим, грайливим, балакучим: словом, знову відчув смак до життя. Знову чувся у Великій Пастці гучний голосище Фадула Абдали. Сеу Фаду став самим собою, жадоба помсти вже не точила йому душу.
Проте клопіт зостався. Бо час від часу він мусив їздити за товарами, замикати армазем, залишати його напризволяще; а ще вистачало непевного люду, злодіїв і бандитів.
Щоправда, звістка про сумну долю трьох грабіжників облетіла узбережжя: здебільшого несвітська брехня, моторошні подробиці. Про загибель кабрів ходило принаймні п’ять зовсім протилежних, але однаково жахливих версій, і пліткарі давали голову навідруб, що турок держить свій армазем на паях з капітаном Натаріо да Фонсекою. Сеу Фаду цього не спростовував, коли його запитували: ці шанобливі перешепти захищали крамницю незгірш від вогнепальної зброї.
І все ж коли танули товари на складі, обличчя й рухи Фадула ставали неспокійними. Якби ж знайшлася якась добра і чеснотлива душа, якій можна було б довірити прилавок, касу та револьвер — тоді б і поїздка була в радість. Крамниця не зачинялася б, торгівля не знала б збитку, а якби на торговій половині стовбичив, а на жилій спав якийсь сміливець, напад на армазем більше не повторився б. Вистачило б присутності якогось зуха й покровительства капітана Натаріо да Фонсеки. На жаль, де ж у такій норі, як Велика Пастка, відкопати людину таких рідкісних чеснот.