Фантастика Всесвіту. Випуск 4

З чагарів вийшов Ошоссі і рушив до річки — на голій спині закривавлена вепряча туша, з плеча звисають набиті сакви, круг стегон обмотана пов’язка. У сліпучому сонячному світлі по високій постаті та мисливських трофеях Епіфанія впізнала володаря пущі й диких звірів. Напередодні вона бачила віддалік, як Шанго роздував на ковальському горні вогонь. Шанго або Ошоссі, негр Факел Абдуїн, озброєний ножем для рубки лісу й рушницею, простував плоскогір’ям.

Після трудової ночі Епіфанія обмивалася в Дівочому Біде, просторому басейні, утвореному гірським потоком; тіло її обполіскували то водяні, то повітряні струмені. На валуні лежали свіжовипране жовте платтячко та брусок хазяйського мила. В рідному місті Баїї, в оселі жриці Кекё вона підстриглася, причесалася, як веліла горда Ошун. Ошун, дружина Ошоссі й Шанго, мати тихих плес. Епіфанія здригнулась, відчула під ложечкою холодок, зацокотіла зубами.

Далі річка розтікалася ширше. Там мисливець звалив на землю свою ношу: із смертельної рани в горлі кайтіту текла, червонячи глей, кров. Він скинув зі стегон пов’язку й поклав поряд із саквами, ножем та рушницею. Ножа з довгим і широким лезом виготовив, гострив і гартував він сам. Власної роботи були й шкіряні сакви та ягдташ на дрібну здобич. Мисливець змахнув руками й поринув у річку — змити зі спини кров. Щоб краще бачити, Епіфанія випросталась.

Факел помітив її лише тоді, як випірнув. Вона сиділа над водоспадом, мов та ійяба[36], — втілена Ошун, володарка річок, в одному з куточків свого розлогого царства. Перш ніж видиво розтануло в потоках світла, він уклонився, торкнувшись чола пучками, і проказав привітання: ора-йє-йєво. Та ні, то не мара, надто вона повнокровна; він придивився, подав знак рукою і заговорив, попросивши для початку мило. Вона звелася на ноги, показавши налиті груди з рожевими гострими пипками, тонкий стан і пишні стегна. Шкіра така чорна, аж відливає синявою. Негритянка Епіфанія в розповні вроди, спустошливий смерч на какаових шляхах, вільна перелітна пташка — де тільки рух, там і гніздиться.

Вона понесла йому мило, балансуючи на слизькому, нерівному камінні. Вугляне тіло її світилось, на гладенькій, чорній як смола шкірі грали синясті зблиски. Подала брусок і присіла навпочіпки, дивлячись, як він намилюється. Лоно Епіфанії — це криниця, джерело. Епіфанії-Ошун, дружини Ошоссі й Шанго.

Повертаючи обмилок, негр узяв Епіфанію за п’ясть і зазирнув у бездонні очі.

— Факеле, я про тебе вже чула… — шепнула вона, скоряючись його руці.

Сплетені в обіймах, вони поринули у воду. Потім він, тримаючи Епіфанію на своїх грудях, спрямував її проти течії; той повільний плин був на честь їхньої зустрічі. Епіфанія вже не відчувала втоми після нічної праці. Побачивши на березі тушу кайтіту, вона знову запитала хриплуватим млосним голосом: