Ежені Гранде. Селяни

— Як же так? — запитав генерал.

— По-перше, всяке спрощення рано чи пізно йде на користь усім зацікавленим особам, — відповів Сібіле. — Далі лісовласники впевнені в своїх прибутках. У сільськогосподарській справі це найголовніше, ви побачите! Нарешті, пан Гобертен — батько робітників; він їм добре платить і завжди дає їм роботу; а через те, що їхні родини живуть на селі, то ліси лісопромисловців і тих лісовласників, що доручили свої інтереси Гобертенові, як роблять пани де-Суланж і де-Ронкероль, ніколи не спустошуються. В них збирають хмиз і більше нічого.

— Цей шахрай Гобертен не марнував часу!.. — вигукнув генерал.

— Це спритна людина! — підтвердив Сібіле. — Він, як сам каже, тепер управитель найкращої половини департаменту замість того, щоб бути управителем Егів. З кожного він бере потрошку, і це «потрошку» при двох мільйонах обороту дає йому від сорока до п'ятдесяти тисяч франків на рік. «Це сплачують мені паризькі груби!» — каже він. Отакий ваш ворог, пане граф. Отже, моя порада була б капітулювати, пішовши на угоду з ним. Він зв'язаний, ви знаєте, з суланжським жандармським унтер-офіцером Судрі і з нашим бланжійським мером паном Рігу; всі польові сторожі — його ставленики: боротися з порубками та іншими зловживаннями, які розорюють вас, стає в цих умовах неможливим. Особливо за останні два роки ваші ліси загублено. Ось чому пани Гравло мають шанс виграти процес, бо вони кажуть: «Згідно з орендним договором, охорона лісу лежить на вас, ви його не охороняєте і цим завдаєте нам збитків; будь ласка, відшкодуйте їх». Все це досить переконливо, але це ще не підстава виграти процес.