Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Раціональне вирішення колізії, про яку йдеться, передбачало перш за все констатацію тієї обставини, що диспозиції наведених вище правових норм, що текстуально закріплені в прийнятих різного часу законодавчих актах, є несумісними. Сфери дії правових норм, що текстуально закріплені в частинах другій і третій ст. 15 Закону «Про товарну біржу», з одного боку, і правових норм, що текстуально закріплені в ст. 657 ЦК, — з іншого, частково співпадають. Названі тут першими дві правові норми поширюються на відносини щодо укладення договорів тільки на товарній біржі. Відтак сфера їх дії є вужчою, ніж сфера дії правової норми, текстуально закріпленої в ст. 657 ЦК.
З іншого боку, сфера дії правових норм, що встановлюються Законом «Про товарну біржу», була ширшою, бо вони поширювались на договори купівлі-продажу будь-якого товару, бо до внесення змін до Закону «Про товарну біржу» Законом від 20 травня 2010 р. на товарній біржі не заборонялось укладати договори купівлі-продажу нерухомого майна, а правова норма, що текстуально закріплена в ст. 657 ЦК, поширювалась тільки на договори купівлі-продажу нерухомого майна.
За викладених умов колізія, що про яку йдеться, не могла вирішуватись за правилом про перевагу спеціальної правової норми. Це правило є неналежним інструментом вирішення даної колізії. Вона має вирішуватись за правилом про перевагу правової норми, встановленої нормативно-правовим актом, прийнятим пізніше. Отже, до 1 січня 2004 р. питання про нотаріальне посвідчення чи непосвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, якщо такі договори укладались на товарній біржі, повинне було вирішуватись на користь правових норм, які текстуально закріплені в ст. 15 Закону «Про товарну біржу» (а не ст. 227 ЦК Української РСР 1963 р.). Після набрання чинності Цивільним кодексом 2003 року ця колізія повинна вирішуватись на користь цього Кодексу, оскільки він був прийнятий пізніше, ніж Закон «Про товарну біржу».
2. Несумісними є правові норми, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 429 ЦК («майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором») і ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права» [69] («виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем»). Сфери дії цих двох правових норм частково співпадають. Ч. 2 ст. 429 ЦК поширюється на всі об’єкти інтелектуальної власності, а ч. 2 ст. 16 названого Закону — тільки на об’єкти авторського права. З іншого боку, ч. 2 ст. 16 цього Закону поширюється на об’єкти авторського права, створені не тільки в порядку виконання службових (трудових) обов’язків, а й в порядку виконання цивільно-правового договору, а ч. 2 ст. 429 ЦК — тільки на об’єкти, створені у зв’язку з виконанням трудового договору. Отже, сфери дії кожної із правових норм, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 429 ЦК і в ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права», співпадають лише частково, а в решті виходять одна за межі іншої.
Оскільки ці дві текстуально закріплені правові норми є несумісними, колізія між ними в частині співпадання сфер їх дії вирішується на користь правової норми, що встановлена пізніше прийнятим законодавчим актом, тобто на користь правової норми, текстуально закріпленої в ст. 429 ЦК. Отже, ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права» не може застосовуватись усупереч ст. 429 ЦК, а авторське право на службовий твір належить працівникові (автору) і роботодавцеві (як інше не передбачено договором).
Якби сфера дії правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права», не виходила за межі правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 429 ЦК, перша із названих правових норм визнавалась би спеціальною у відношенні до другої і застосовувалась би переважно перед нею. Але сфера дії правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права», включає і відносини щодо створення об’єкта авторського права у зв’язку з виконанням цивільно-правового договору. Відтак вона виходить за межі сфери дії правової норми, яка текстуально закріплена в ч. 2 ст. 429 ЦК, а ці дві правові норми не співвідносяться як спеціальна і загальна.
Подібно до викладеного вирішується і колізія між правовими нормами, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 430 ЦК («майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором») і ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права». Ці дві правові норми є несумісними. Сфери їх дії співпадають частково, а в решті виходять одна за межі іншої. Відтак колізія між цими правовими нормами вирішується на користь правової норми, текстуально закріпленої у пізніше прийнятому законодавчому акті.