Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Колізії між текстуально закріпленими несумісними правовими нормами, які встановлені нормативно-правовими актами одного й того ж ієрархічного рівня, прийнятими різного часу, і сфери дії яких частково співпадають, вирішуються за правилом про перевагу правових норм, що встановлені пізніше прийнятим нормативно-правовим актом.

1. Ні наука, ні судова практика не знайшли шляхів раціонального вирішення такого роду колізій, оскільки підходять до їх вирішення від визначення кожної із конкуруючих текстуально закріплених в законодавстві норм спеціальною в одному відношенні і загальною — в іншому. Уже цим підходом закривається шлях до раціонального вирішення такого роду колізій. Вони вирішуються інтуїтивно, а логічні міркування, які при цьому викладаються у наукових роботах чи в судових рішеннях у порядку їх мотивування, утворюють лише антураж, покликаний прикрити суто інтуїтивне вирішення відповідної колізії.

На підтвердження цієї думки звернемось до однієї із правових позицій, опрацьованих судами.

Відповідно до частини другої ст. 15 Закону «Про товарну біржу» «угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню». Частина четверта цієї ж статті встановлює, що «угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі». До внесення до Закону «Про товарну біржу» змін Законом від 20 травня 2010 р.[194] на товарних біржах дозволялось укладати угоди (договори) щодо нерухомого майна. Це призвело до виникнення колізій між наведеними положеннями Закону «Про товарну біржу» і відповідними положеннями Цивільного кодексу 1963 р., а пізніше — Цивільного кодексу 2003 року. При вирішенні спорів суди не стали вдаватись до логічного аналізу, до відповідних логічних операцій, а суто інтуїтивно дійшли висновку про те, що Закон «Про товарну біржу» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України і загальним стосовно укладення договорів. З питання укладення договорів спеціальними є норми, що встановлені Цивільним кодексом. За правилом про перевагу спеціальної правової норми суди дійшли висновку про те, що застосуванню підлягає спеціальна норма, що текстуально закріплена в ст. 657 ЦК, відповідно до якої «договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі». Отже, було зроблено висновок про те, що договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені на товарній біржі, підлягають нотаріальному посвідченню.

Кінцевий висновок судів є правильним, але він був зроблений суто інтуїтивно. Що стосується аргументів «загальна-спеціальна правова норма», то це був антураж, бо ці аргументи кінцевий висновок і не підтверджували, і не спростовували.