Чорнильна кров

Жоден із них не пам'ятав, як чкурнув із млина. Фарид пригадував лише обличчя Меґі, кров на воді, коли Вогнерукий стрибнув у річку, дим, що ще клубочився до неба, коли вони вже понад годину йшли вбрід по холодній воді. Ніхто не наздоганяв їх. Лише Ґвін з'явився на березі. Дурний Ґвін.

Стояла глупа ніч. Вогнерукий вийшов з води й упав у траву. Фарид стривожено дослухався до темряви, проте не чув нічого, окрім шуму, гучного й безупинного, як подих велетенського звіра.

— Що це? — прошепотів хлопець.

— Море. Ти забув, як воно шумить?

Море. Ґвін вискочив Фаридові на спину, коли той роздивлявся ногу Вогнерукого.

— Забирайся геть! — гаркнув Фарид на куницю. — Йди полюй! На сьогодні ти накоїв доста.

Хлопець випустив Пронозу з наплічника і почав шукати щось, чим міг би перев'язати рану.

— Бідолашний Хмароходець! — пробурмотів Вогнерукий. — Одного разу він утік від смерті, а тепер стара з косою таки забрала його. Схоже, білі жінки не люблять, коли хтось вислизає з їхніх пазурів.

— Мені шкода. — Меґі промовляла так тихо, що Фарид насилу розумів її. — Мені так шкода. Це все моя вина, Хмароходець помер так по-дурному. Як же тепер Феноліо знайде нас, хоч би й написав щось?

— Феноліо… — Вогнерукий промовив ім'я, як назву хвороби.

— Ти їх також відчув? — Меґі поглянула на Фарида. — Мені здавалося, я шкірою відчувала його слова. Здавалося, вони от-от уб'ють Вогнерукого, а ми нічого не вдіємо!

— Але ж удіяли, — мовив Фарид.

Утім, Вогнерукий відкинувся назад і поглянув угору на зірки.

— Ну що ж, побачимо. Може, старий передбачив для мене вже щось інше. Може, смерть чигає на іншому розі?

— Нехай собі чигає! — сказав Фарид і витягнув торбу з наплічника Вогнерукого. — Трохи феїного пилку ніколи не завадить.

Він посипав рану блискучим порошком, стягнув із себе сорочку, відрізав ножем смужку й заходився обережно обмотувати ногу Вогнерукого, і собі кривлячись від болю: опіки на пальцях давалися взнаки.

Вогнерукий ухопив хлопця за руку.

— Лишенько, на твоїх пальцях стільки пухирів, неначе на них танцювали вогненні ельфи, — зауважив він. — Здається, нам обом потрібен цирульник. На жаль, тут нема Роксани. — Зітхаючи, вогнедув улігся на спину й поглянув на темне небо. — Знаєш що, Фариде? Якби батько Меґі не витягнув мене з моєї оповідки, то я б, напевно, ніколи не отримав би такого неймовірного сторожового пса, як ти. — Він підморгнув Меґі. — Ти бачила, як він вчепився зубами? Б'юся об заклад, Зарізяка подумав, що то Принців ведмідь гризе йому плече.