Чорнильна кров
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-066-6
- Переводчик: Любомир Український
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна кров». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» Вогнерукий — вогнедув вичитаний із чорнильного світу, зневірився, що коли-небудь повернеться до коханої Роксани. Та якось він знаходить горе-поета, який зачитує його назад у книжку. Слідом до нечувано лихого чорнильного світу потрапляють Меґі та її рідні. Страшна оповідка проковтує їх.
Але чи відпустить?
— Заходити до бібліотеки чоловік не хоче! — гірко мовила Віоланта, коли Феноліо востаннє бачив її. — Проте заповнює всі полиці книжками про самого себе.
Слів, з яких Феноліо і Меґі створили князя, Козимо було недостатньо. Їх було просто замало. А все, що він про себе чув, здавалося, належало комусь іншому. Може, тому він і закохався в доньку Вогнерукого: вона не належала чоловікові, яким він нібито був до смерті. Феноліо мусив постійно складати нові пристрасні любовні пісні для Бріани. Здебільшого він крав їх у інших поетів. Старий добре запам'ятовував віршовані рядки, а Меґі не було, щоб упіймати його на цих крадіжках. Бріані щоразу на очі накочувалися сльози, коли шпільмани, знову бажані гості в замку, виконували чергову пісню.
— Феноліо! — Козимо стишив свого коня, а Феноліо схилив голову так природно, як схиляв лише перед молодим князем. — Ви куди, поете? Все готово до військового виступу! — Князь видавався таким самим невгамовним, як і його кінь, що пританцьовував на всі боки і загрожував передати коневі Феноліо свій неспокій. — Чи ви надасте перевагу тому, щоб залишитися тут і гострити пера для пісень, які напишете на честь моєї перемоги?
Військовий виступ? Усе готово? Феноліо зніяковіло озирнувся, а Козимо засміявся.
— Гадаєте, я наказав би збирати війська в замку? Їх забагато. Вони розташувалися внизу біля річки. Я ще чекаю на гурт найманців з півночі. Можливо, вони прибудуть завтра!
Завтра? Феноліо кинув швидкий погляд на Бріану. Ось чому вона так сумно виглядала.
— Прошу вас, ласкавий пане! — Феноліо не зміг приховати стурбованість у голосі. — Ще зарано! Почекайте!
Козимо всміхнувся.
— Червоний місяць, поете! Віщуни вважають це за хороший знак. Знак, який не можна пропустити, інакше обернеться на лихо.
Що за дурниці! Феноліо опустив голову, щоб Козимо не міг прочитати на його обличчі роздратування. Князь, і без того знав, що Феноліо вважає віщунів і ворожок зграєю жадібних до золота здирників.
— Дозвольте вам ще раз сказати, ласкавий пане! — Феноліо повторював застереження. — Єдине, що вам принесе нещастя, це передчасний виступ військ!
Козимо поблажливо похитав головою.
— Ви літній чоловік, Феноліо, — сказав він. — Ваша кров тече повільно, а я молодий! Чого мені чекати? Що Змієголов також завербує найманців і забарикадується в Сутінковому замку?
«Гадаю, він уже давно забарикадувався, — подумав Феноліо. — І тому тобі дочекатись би моїх слів і щоб Меґі прочитала їх, так само, як вичитала тебе з книжки. Дочекайся її голосу!»
— Ще лиш тиждень-два, ласкавий пане! — промовив Феноліо наполегливо. — Ваші селяни мусять зібрати врожай. Інакше з чого вони житимуть узимку?
Про такі речі Козимо не хотів і слухати.
— Старечі балачки! — сказав князь сердито. — Куди поділися ваші палкі слова? Вони житимуть із запасів Змієголова, зі щастя від нашої перемоги, зі срібла Сутінкового замку, яке я накажу роздати по селах!
«Сріблом вони не наїдяться, ласкавий пане, — подумав Феноліо, але вголос не вимовив ні слова, лише поглянув угору на небо. — Як же високо місяць!»
— Про що я вас уже давно хотів запитати, — сказав Козимо, саме коли Феноліо збирався попрощатися. — У вас, напевно, гарні взаємини зі шпільманами. Усі тільки й говорять про цього вогнедува, який нібито вміє розмовляти з полум'ям…
Феноліо краєм ока побачив, як Бріана понурила голову.
— Ви маєте на увазі Вогнерукого?
— Саме так його звати. Я знаю, що він Бріанин батько. — Козимо кинув на дівчину ніжний погляд. — Але вона не хоче про нього говорити. До того ж каже, що не знає, де він. Але, може, ви знаєте? — Козимо лагідно поплескав свого коня по шиї.
— Чому ви запитуєте?
— Ну, а хіба незрозуміло? Він уміє розмовляти з вогнем! Подейкують, ніби розпалює полум'я заввишки в метр і воно не обпікає його.
— Вам потрібен Вогнерукий для вашої війни. — Феноліо не стримався і голосно засміявся.
— Що тут такого смішного? — наморщився Козимо.
«Вогнерукий як зброя!» Феноліо похитав головою.
— Розумієте, — сказав він, — я знаю Вогнерукого досить добре. — Він побачив, як здивовано Бріана поглянула на нього. — Він може бути ким завгодно, але не вояком. Він вас просто візьме на кпини.
— Ну, цього не варто робити. — В голосі Козимо продзвеніла лють.
А Бріана дивилась на Феноліо, немов сила-силенна запитань крутилися в неї на язиці.
— Ваша високосте, — сказав він квапливо, — прошу наразі вибачити мене! Одне з Мінервиних дітей хворе, а я обіцяв роздобути у Бріаниної матері трохи трав.