Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Про принесену в жертву в даній комбінації Польщу не говоритимемо. Польща просто припинила своє існування. Франція та Англія, максимально відтягуючи вступ до війни й розраховуючи виграти час, в результаті надали Німеччині та Італії фору в часі для підготовки до серйозної військової кампанії 1939–1941 років, яку Гітлер провів проти цілої демократичної Європи. З військової точки зору, проведені німецькою армією операції вересня 1939 — літа 1941 рр. слід назвати блискучими. Континентальну Європу до літа 1941 року повністю захопили Німеччина та Радянський Союз. Британська імперія могла розраховувати лише на свій військово-морський флот й на круте узбережжя Ла-Маншу. Жодних сил для активного спротиву на континенті вона не мала. У цілісній комбінації Гітлер та Сталін допустили лише один геополітичний прокол, який одночасно став успіхом Англії: в ході військових дій у Європі створили спільний кордон між Німецькою імперією та Радянським Союзом. Тепер Гітлер зіткнувся з проблемою, яку зобов’язаний був передбачити та запобігти їй, оскільки вона не могла не призвести до військового конфлікту двох країн, двох режимів, двох диктатур.
У листопаді 1940 року до Берліна для нових переговорів прибув Молотов. Переговори виявилися важкими, Молотов вимагав згоди Німеччини на захоплення Фінляндії (яка відстояла свою незалежність в зимовій війні 1939–1940 рр.); на окупацію Радянським Союзом Болгарії, на «будівництво бази для сухопутних та військово-морських сил СРСР в районі Босфору та Дарданелл на умовах довгострокової оренди» й навіть за певних умов на спільну радянсько-італійську війну з Туреччиною. Окрім того, радянське керівництво наполягало, щоби Японія відмовилася від нафтових та вугільних концесій у Північному Сахаліні.
У відповідь Гітлер запропонував Радянському Союзу приєднатися до Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії, укладеного в Берліні 27 вересня 1940 року. Проект угоди між державами Троїстого пакту та СРСР склала німецька сторона. Він передбачав два таємних протоколи з довгим переліком агресивних намірів СРСР та Німеччини. Гітлер погоджувався з тим, що «основні територіальні інтереси» СРСР «лежать на південь від території Радянського Союзу в напрямку Індійського океану» і що «Німеччина, Італія та Радянський Союз спільно працюватимуть над заміною нині діючої конвенції про протоки, укладеної в Монтре, новою конвенцією, згідно з якою Радянський Союз отримає необмежене право проходу через протоки в будь-який час для свого військово-морського флоту, коли всі інші держави, за винятком чорноморських, а також Німеччини та Італії, в принципі не отримають проходу через протоки своїх військових кораблів».
Вимоги Молотова поступитися Фінляндією, Болгарією та базою в Босфорі та Дарданеллах Гітлер проігнорував. Ввечері 25 листопада 1940 року Молотов запросив до себе німецького посла Шуленбурга й дав відповідь на німецьку пропозицію. Радянський уряд підготувався «прийняти проект пакту чотирьох держав про політичну співпрацю та економічну взаємодопомогу», але з суттєвими поправками. Німецькі війська мають негайно покинути «Фінляндію, яка, за договором 1939 року, входить до радянської зони впливу»; до радянської зони впливу мають включити Болгарію. «Впродовж найближчих місяців безпека Радянського Союзу з боку проток» повинна гарантуватись… будівництвом бази для сухопутних та військово-морських сил СРСР в районі Босфору та Дарданелл на умовах довгострокової оренди». Німеччина зобов'язувалася також визнати, що «зона на південь від Батуму та Баку в загальному напрямку в бік Перської затоки» є «центром територіальних устремлінь Радянського Союзу». Японія зобов’язувалася відмовитися від своїх прав на вугільні та нафтові концесії в Північному Сахаліні. Радянський уряд також наполягав на приєднанні Туреччини до пакту чотирьох держав, а у разі відмови «Італія та СРСР спільно» на підставі нової окремої угоди зобов’язувалися застосувати проти Туреччини «військові та дипломатичні санкції».