Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Він принюхався. Марка пахла капустою. О, так.
— Надруковано капустяним чорнилом, а клей із броколі, шефе, — пояснив сповнений гордості Стенлі. — Привіт капустяній промисловості рівнин Сто, шефе. Гадаю, вона чудово розходитиметься. Капуста дуже популярна, шефе. З неї можна стільки всього зробити!
— Так, я бачу...
— Капустяний суп, капустяне пиво, капустяний десерт, капустяні коржики, крем із капустяних...
— Авжеж, Стенлі, я думаю, ти...
— ...маринована капуста, капустяне желе, капустяний салат, варена капуста, смажена капуста...
— Авжеж, а тепер...
— ...капустяне фрикасе, капустяний соус, «капустяний сюрприз», ковбаски...
— Ковбаски?
— Начинені капустою, шефе. З капусти можна зробити майже що завгодно, шефе. Далі...
— Капустяні марки, — рішуче завершив перелік Мокр. — По п’ятдесят пенсів, як я помітив. У тобі приховані величезні таланти, Стенлі.
— Я зобов’язаний цим вам, пане Губперук! — скрикнув Стенлі. — Я залишив у минулому дитячі забавки зі шпильками, шефе! Світ марок, який може навчити молоду людину стількох речей про географію й історію, і водночас є здоровим, веселим, захопливим та цілком достойним хобі, вартим того, щоб присвятити йому все життя, відкрився переді мною, і...
— Так, так, дякую! — сказав Мокр.
— ...і я вкладаю в котел тридцять доларів, шефе. Всі мої заощадження. Щоб показати, що ми вас підтримуємо, шефе.
Мокр розібрав усі слова, але йому потрібен був час, щоб вловити їхній зміст.
— У котел? — нарешті перепитав він. — Тобто робиш ставку?
— Так, шефе. Велику ставку, — радісно підтвердив Стенлі. — Щодо ваших перегонів із семафорами до Ґеної. Всім це здається страшенно цікавим. Багато букмекерів приймають ставки, шефе, то пан Шеляг усе й організував! Хоча, як він каже, ставки загалом не дуже-то на вашу користь.
— Ще б пак, — слабко сказав Мокр. — Ніхто в здоровому глузді не...
— Він каже, ми виграємо тільки один долар на кожні вісім, шефе, але ми вирішили...
Мокр різко випростався.
— Вісім до одного? — скричав він. — Букмекери вважають, що я виграю? І скільки ж загалом ви поставили?
— Е... за останнім підрахунком, близько тисячі двохсот доларів, шефе. А що...
З-під даху, налякані воланням Мокра, пурхнули голуби.
— Негайно поклич пана Шеляга!
Бачити хитрий вираз на обличчі пана Шеляга було жахливо. Старий постукав себе пальцем по носі.
— Ви — людина, яка отримала гроші від зграї богів, мій пане! — з радісною усмішкою сказав він.
— Так, — у відчаї підтвердив Мокр. — Але уявіть, що я... що я зробив це за допомогою фокусу...
— Це був збіса хороший фокус, мій пане, — гмикнув старий. — Збіса хороший. Людина, яка може видурити гроші у богів, я б сказав, може все!
— Пане Шеляг, не існує способу дістатися до Ґеної диліжансом швидше, ніж туди доходить семаграма. Це дві тисячі миль!
— Я розумію, що ви мусите так говорити, мій пане. Стіни, мій пане, мають вуха. Не кажіть нам нічого. Але ми всі порадилися й вирішили, що ви були до нас дуже добрим, мій пане, і щиро вірите в Поштамт, і ми подумали: не словом, а тілом, мій пане! — заявив Шеляг аж із якимсь викликом.
Мокр кілька разів розтулив і стулив рота.
— Ви маєте на увазі «ділом»?
— Ви — людина, яка знає фокус-другий, і не тільки, мій пане! Як ви взяли й просто пішли до газети й сказали: «Ми вас переженемо!». Хаббар Злотний потрапив просто у вашу пастку, мій пане!
«Перетворити скло на діамант», — подумав Мокр. Він зітхнув.
— Гаразд, пане Шеляг. Дякую. Вісім до одного, еге ж?
— І це нам іще пощастило, мій пане. Коли дійшло до десяти до одного, букмекери перестали приймати ставки. Тепер вони приймають лише на те, як саме ви переможете, мій пане.
Мокр трохи ожив.
— Як щодо корисних ідей? — поцікавився він.
— Я поставив долар на те, що «з неба проллється вогняний дощ», мій пане. Е... ви не хотіли б дати мені який-небудь натяк?
— Будь ласка, повертайтеся до роботи, пане Шеляг, — суворо сказав Мокр.
— Так, мій пане, вибачте, що запитав, мій пане, — пробелькотів Шеляг, по-краб’ячому швендяючи геть.
Мокр обхопив голову руками.
«Цікаво, чи не так почуваються альпіністи, — подумав він. — Видираєшся на все вищі й вищі гори й розумієш, що рано чи пізно одна з них виявиться трішечки стрімкішою, ніж ти можеш подужати. Але продовжуєш це робити, бо ж та-а-ак добре вдихнути на повні груди на вершині. І розумієш, що помреш у падінні».