Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— А якщо спробувати?

— Спробуй.

Анемподест рушив у прохід між рядами крісел. Він зробив кілька кроків до виходу із зали, але навколишнє хитнулося праворуч, і він побачив перед собою рампу, Мідного Паця, Белітіс й зашкірених братів. Він повернув у інший бік і знову потрапив на приступки Сцени.

— Більшість смертних, — заговорила Белітіс, не дивлячись у бік учня авви Макарія, — чомусь впевнена, що, йдучи визначеним долею шляхом, можна у будь-яку мить відмовитись від чинного напрямку й збочити на якісь стежки, що начебто завше відкриті для хрунів та хитрунів. Дарма. Майже всі шляхи у сущому замислені Деміургами так, що змушують пройти себе до кінця. Цей наш ченчик такий дорослий і начитаний, але не знає простих регулярностей, котрими впорядковано світ…

— Не знає, — погодилися брати.

— Ви не попередили мене про небезпеку, — сказав Анемподест.

— Небезпека існує завжди й усюди, — зауважила Белітіс. — Твоє тіло у Матні загрожене більше, аніж на Сцені. Тут тобі допомагають усі добрі сили Опадла, а там між тобою і страховиськом лише клапоть лісу і двійко підлітків. Карна шукає тебе і знайде. Для тебе буде краще, аби ви зустрілися не в Матні. Запам’ятай: лише дві регулярності керують світами. Одна називається Законом, інша — Благодаттю. За Законом — ти здобич Карни. Сподівайся, отже, на Благодать і мудро виконуй чин Витискувача, а ще пам’ятай, що Карнавал дорослішає…

— Гірський вітер! — повідомив Машкан.

Сяйво над Сценою хитнулося. Щось на штиб густого туману посунуло на рампу, торкнулося блідим мацачком Мідного Паця й відступило. Анемподест відчув хвилю запахів. Різких та різноманітних. Пахло сечею великих тварин, невідомими квітами, смажениною, цвіллю міських закапелків й ще чимось незнаним та збудливим.

Одночасно у просценіумі з’явився новий персонаж. Одягнена у щільно припасований одяг, озброєна довгим мечем світловолоса жінка кинула перед мідною свинкою лантух. Він ворушився.

— Привіт тобі, Німа Розвіднице! — шанобливо пропищали Розумні Арлекіни.

Жінка не звернула на братів жодної уваги, розгорнула лантуха й витягла з нього смугастого кота.

— Буде приносити жертву Силам Спонтанності, — прошепотів Маццакан.

Розвідниця схопила кота за шкірку, зграбно ухилилася від кігтів смугастого і кинула його на першу шеренгу крісел, замкнених ланцюгами. Котище з диким вищанням впало у крісло. Не встигло його тіло перегрупуватися для зворотного стрибка, як з червоної оббивки вистромились вузлуваті трубки й вгризлися у котячу дупу. Звірище захлинулося криком, а хижі трубки почали відривати шматки котячого м’яса і засмоктувати їх з відразливим чваканням. За хвилину на крісельному сідалі залишилися лише кістки і голова смугастого.