Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
— Після короткочасної громадянської панахиди… — почав Остап.
Тієї ж самої миті співробітники, наддавши тілу Паніковського потрібний розмах і інерцію, викинули його на вулицю.
— … тіло було предано землі, — закінчив Бендер. Паніковський гепнувся на землю, мов жаба. Враз підвівшись, він побіг з неймовірною швидкістю Бульваром Молодих Талантів, перехнябившись ще більше, ніж тоді, як ішов сюди.
— Ну, а тепер розповідайте, — промовив Остап, — яким чином цей гад порушив конвенцію і що це була за конвенція.
Розділ II
ТРИДЦЯТЬ СИНІВ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА
Ранок, що почався так клопітливо, закінчився. Бендер і Балаганов, не змовляючись, швидко пішли геть од виконкому. Головною вулицею на розсунутих селянських биндюгах везли довгу синю рейку. Такий передзвін і спів стояли на головній вулиці, що здавалося, ніби візник у рибальському брезентовому прозодягу віз не рейку, а оглушливу музичну ноту. Сонце ломилося в скляну вітрину крамниці наочних приладів, де над глобусами, черепами і картонною печінкою п'яниці, розмальованою веселими фарбами, зворушливо обнімались два кістяки. В скромному вікні майстерні штемпелів і печаток чільне місце займали емальовані таблички: «Зачинено на обід», «Обідня перерва з 2 до 3 годин дня», «Зачинено на обідню перерву», просто: «Зачинено», «Магазин зачинено», і нарешті чорна фундаментальна дошка з золотими літерами: «Зачинено на переоблік». Очевидно, ці категоричні тексти користувалися в місті Арбатові найбільшим попитом.
На всі інші події життя майстерня штемпелів і печаток відгукнулася лише однією синьою табличкою: «Чергова няня»,
Далі, одна за одною, розташувалися підряд три крамниці духових інструментів, мандолін і басових балалайок. Мідні труби, розбещено виблискуючи, пишалися на вітринних приступках, оббитих червоним коленкором. Особливо гонорився бас-гелікон. Він мав такий могутній вигляд, так ліниво вигрівався на сонці, скрутившись у кільце, що його варто було б тримати не у вітрині, а в столичному зоопарку, десь поміж слоном та змієм-полозом. І щоб у дні відпочинку батьки водили до нього дітей і казали:
«Ось, дитинко, павільйон гелікона. Гелікон зараз спить. А коли проснеться, то обов'язково почне дути в трубу». І щоб дітки дивилися на трубу великими зачудованими очима.
Іншим разом Остап Бендер звернув би увагу і на свіжо зрубані, завбільшки з добру клуню, балалайки, і на покручені на сонці грамофонні платівки, і на піонерські барабани, які своїми бадьорими фарбами стверджували думку про те, що «куля— дура, а штик — молодець», але зараз йому було не до того. Він хотів їсти.
— Ви, звичайно, стоїте над краєм фінансової прірви? — запитав він Балаганова.
— Це ви про гроші? — сказав Шура. — Грошей у мене немає вже тиждень.
— В такому разі, ви погано кінчите, молодий чоловіче, — повчально сказав Остап. — Фінансова прірва — найглибша з усіх прірв. У неї можна падати все життя. Ну, гаразд, не журіться. Все ж таки я виніс у своєму дзьобі три талони на обід. Голова виконкому полюбив мене з першого погляду.
Та молочним братам не пощастило скористатися добротою глави міста. На дверях їдальні «Колишній друг шлунка» висів величезний замок, покритий чи то іржею, чи то гречаною кашею.
— Звичайно, — з гіркотою промовив Остап, — з нагоди обліку шніцелів їдальню зачинено назавжди. Доведеться віддати своє тіло на пошматування приватникам.
— Приватники люблять готівку, — глухо заперечив Балаганов.
— Ну, ну, не буду вас мучити. Голова виконкому обсипав мене золотим дощем на суму у вісім карбованців. Але, зважте, шановний Шуро, дурно харчувати вас я не маю наміру. За кожний вітамін, що я вам його згодую, я вимагатиму від вас безліч дрібних послуг.
Проте приватновласницького сектора в місті не виявилось, і брати пообідали в літньому кооперативному саду, де спеціальні плакати сповіщали громадян про останню арбатовську новину в галузі народного харчування:
ПИВО ВІДПУСКАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ЧЛЕНАМ ПРОФСПІЛКИ
— Задовольнимося квасом, — сказав Балаганов.
— Тим більше, — додав Остап, — що місцеві кваси виготовляє приватна артіль, що співчуває Радянській владі. А тепер розповідайте, чим завинив цей головоріз Паніковський. Я люблю розповіді про дрібні шахрайства.
Попоївши досхочу, Балаганов вдячно глянув на свого рятівника і почав розповідь. Вона тривала години зо дві і була насичена дуже важливими відомостями.
У всіх галузях людської діяльності попит на працю регулюється спеціальними органами. Артист поїде до Омська лише тоді, коли достоту з'ясує, що йому там нічого боятися конкуренції і що на його амплуа холодного коханця чи «їсти подано» інших претендентів нема. Про залізничників піклуються рідні їм учпрофсожі, які акуратно публікують в газетах повідомлення про те, що безробітні багажні роздатники не можуть розраховувати на роботу в межах Сизрано-Вяземської дороги, чи про те, що Середньоазіатській дорозі потрібні чотири бар'єрних сторожихи. Експерт-товарознавець вміщує оголошення в газеті, і вся країна дізнається, що на світі є експерт-товарознавець з десятирічним стажем, який у зв'язку з сімейними обставинами міняє службу в Москві на роботу в провінції.
Все регулюється, тече розчищеними руслами, робить свій кругообіг у цілковитій відповідності до закону і під його захистом.
І лише одна біржа шахраїв особливої категорії, яка іменує себе дітьми лейтенанта Шмідта, перебуває у хаотичному стані. Анархія роздирала корпорацію дітей лейтенанта. Вони не могли здобути із своєї професії тих вигод, які, без сумніву, могли їм принести хвилинні знайомства з адміністраторами, господарниками, громадськими працівниками, людьми, що здебільшого напрочуд довірливі.
По всій країні, шантажуючи і канючачи, никають фальшиві онуки Карла Маркса, неіснуючі небожі Фрідріха Енгельса, брати Луначарського, кузини Клари Цеткін або, щонайменше, нащадки славнозвісного анархіста князя Кропоткіна.
Від Мінська до Берінгової протоки і від Нахічевані на Араксі до Землі Франца-Иосифа заходять до виконкомів, встають на станційних платформах, наймають візника і заклопотано їздять родичі великих людей. Вони поспішають. Справ у них багато.
Одного часу попит на родичів помітно зменшився, і на цій — своєрідній біржі настала депресія. Відчувалася потреба в реформах. Поступово налагодили свою діяльність онуки Карла Маркса, кропоткінці, енгельсівці і такі інші, за винятком буйної корпорації дітей лейтенанта Шмідта, яку, на зразок польського сейму, вічно роздирала анархія. Діти підібралися якісь грубі, сварливі, норовисті, жаднюги; вони заважали один одному збирати урожай.
Шуру Балаганова, який вважав себе первістком лейтенанта, не на жарт занепокоїла кон'юнктура, що склалася з цього приводу. Все більше і більше йому доводилося стикатися з товаришами з корпорації, що загидили родючі поля України і курортні висоти Кавказу, де він звик до прибуткової праці.
— І ви злякалися зростаючих труднощів? — глузливо запитав Остап.