Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Навесні 1772 року Катерина надіслала Вольтерові у ферне насіння сибірського кедра. У травні він посадив його і замислився над його східноєвропейським походженням: «Можливо, колись у затінку цих кедрів сховається кілька женевців, але женевці принаймні не зустрінуть у цьому затінку жодних сарматських конфедератів». Катерині сподобалось, що він посадив кедри, і вона відповіла йому, що, кожен у себе, вони займаються схожими справами.

Ви сієте насіння у Фернеї, цієї весни я роблю те саме у Царському Селі. Можливо, цю назву вам буде трохи заважко вимовити, однак це місце мені видається чудовим, бо саме там я саджу і сію. Баронеса Тундер-тен-Тронк вважала свій замок найпрекраснішим з усіх замків. Мої кедри вже завбільшки з мізинець, а як ваші? Я тепер страшенно люблю англійські сади 72.

Катерина і Вольтер знайшли світ, де зникали основні відмінності між Фернеєм і Царським Селом, між Західною Європою та Європою Східною, — той найкращий з усіх можливих світів, що його винайшов Вольтер, аби Кандід міг там обробляти свій сад. Лише назва, яку було «трохи важко вимовити», нагадувала про те, що розділяло їх обох. Вольтер саркастично відповів на цю фразу через рік, згадавши про «Ченстоховську Божу Матір, назву, яку дуже важко вимовити» 73. Гра була надуманою, бо в листах не треба було вимовляти імен і назв. Однак визнання взаємних труднощів допомагало створити простір невимовлюваної слов’янської фонетики, який простягався від російського палацу Катерини до монастиря-фортеці її ворогів у Польщі.

«Я просив Вашу Величність про сибірські кедри, — писав Вольтер. — Тепер я наважуюся просити Вас про петербурзьку комедію». Можливо, йшлося про її власну аматорську п’єсу, але у будь-якому разі її треба було надіслати (316) у французькому перекладі, адже Вольтер заявив, що він надто старий, аби вчити російську. Наприкінці 1772 року він відрядив у Росію вчити російську замість себе ще одного подорожнього — молодика, «який на третину німець, на третину фламандець і на третину іспанець, (але) бажає змінити ці третини і стати в усій повноті росіянином». Така формула знову підкреслювала відмінності між Росією і Західною Європою, одночасно залишаючи можливість перетворення і пересаджування на новий ґрунт. Але у 1773 році найважливішим гостем Санкт-Петербурґа став не молодий протеже і не вигадане «я» самого Вольтера, а побратим Вольтера по перу, філософ Дені Дідро. Вольтер писав Катерині, що Дідро «найщасливіший француз, бо він вирушає до Вашого двору». Однак ця подорож дуже непокоїла Вольтера, бо загрожувала вигадкам, на основі яких розгорталося його листування з Катериною: нібито філософську та географічну завісу між Західною Європою та Європою Східною можна було подолати лише за допомоги чарівних стріл та листів. Тепер Дідро збирався побачити російську дійсність на власні очі, а Вольтерові залишалося віддаватися своїм літературним фантазіям і поставам: «Я лише здіймаю руки до зорі Півночі» 74. Зрештою, йому так і не довелося мчати швидким галопом до Адріанополя.