![Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/1/8/2/vinajdennya-shidnoi-evropi-mapa-civilizacii-u-svidomosti-epohi-prosvitnictva-inventing-eastern-europ-download.jpg)
Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]
- Автор: Вульф Ларри
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Часопис «Критика»
- Переводчик: Сергій Біленький
- Жанр: История
Электронная книга - «Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]». Краткое содержание книги:
У 1769 році Вольтер пильно стежив за успіхами військ Катерини, а його уява чекала на них у кожному закутку Східної Європи. У травні він запитує: «Азов уже у Ваших руках?» і «Ви тепер також володарка Таганрога?». Потім, звернувши свою епістолярну увагу на інші землі, він уявляв царицю «на шляху до Адріанополя». Він вважав це місто гідним «північної законодавиці», незважаючи на те, що Адріанополь жодного стосунку до півночі не мав. Сам Вольтер присвоїв собі роль імператора Йосифа II, уявляючи, що «якби я був молодим римським імператором, мене невдовзі споглядали б Боснія та Сербія, а потім я запросив би Вас на вечерю до Софії чи Філіппополя *».
* Давня назва м. Пловдив (Болгарія). (306)
Очевидно, Вольтер сам приєднувався до завойовницьких фантазій, уявляючи себе повелителем Боснії та Сербії і готуючись побачити Катерину в Болгарії, — «після чого ми по-дружньому все поділимо (nous partagerions)». Дуже важливе тут дієслово «partager» (ділити, ділитися) було вжите за три роки до поділу Польщі — події, яка начебто шокувала всю Європу, зокрема й самого Вольтера. Поки що не було потреби називати конкретні землі, які вони спільно ділитимуть, бо коли на столі лежала ціла Східна Європа від Азова до Константинополя і від Болгарії до Боснії, об’єкт для поділу легко знайшовся би. У кінці листа Вольтер карбував уявні медалі на честь Катерини — «Triomphatrice de l’empire ottoman, et pacificatrice de la Pologne» ** 53.
* «Переможниці Османської імперії та утихомирниці Польщі» (фр.).
У вересні Вольтер назвав перемоги Катерини під Азовом і Таганрогом «перлинами» її корони й гадав, що «Мустафа більше ніколи не зіпсує Вам зачіски». У їхніх листах султан завжди був об’єктом насмішок, а те, що католицька Польща стала союзницею мусульманської Туреччини проти Катерини, на думку Вольтера, «варте італійського фарсу». Однак, по суті, саме двоє учасників листування перетворили простір Східної Європи на фарс, зокрема плануючи спільну вечерю в Софії. Водночас народи Східної Європи були у цій комедії жаданою нагородою, за яку змагалися султан, цариця і підстаркуватий філософ: «Хоч я і немолодий, мене цікавлять ті прекрасні черкески, які дали Вашій Величності клятву вірності і які, безперечно, дають такі ж клятви своїм коханцям. Слава Богу, Мустафа не торкнеться до них» 54. Це й справді фарс.
Однак Вольтер у тому-таки вересневому листі, здається, цілком щиро оголосив про те, що нарешті зважився сам поїхати до Санкт-Петербурґа:
Правда, мені буде 77 років, і в мене не турецьке здоров’я, але я не бачу, хто міг би, за доброї погоди, перешкодити мені вирушити привітати зорю Півночі та проклясти Півмісяць. Наша мадам Жоффрен дуже вдало з’їздила до Варшави, то чому б мені у квітні не здійснити подорож до Санкт-Петербурґа? Я прибуду в червні, а повернуся у вересні, та якщо мені доведеться померти у дорозі, я звелю (307) написати на своїй маленькій могилі: тут спочиває прихильник августійшої Катерини, якому випала честь померти у дорозі, коли він їхав висловити їй свою глибоку пошану 55.
Мадам Жоффрен побувала у Варшаві 1766 року, але Вольтера, радше, спонукала подорож Декарта до Стокгольма, де він помер у 1650 році, гостюючи у королеви Христини. Проте Катерина не потребувала таких кволих гостей, тому, грайливо відповівши на його пропозицію зустрітися у Константинополі й повечеряти у Софії, вона, проте, негайно ж відхилила план його приїзду до Санкт-Петербурґа. Катерина не бажала, аби він вимучував себе «такою довгою і виснажливою подорожжю», бо «її ніщо не розрадить», якщо він підупаде на здоров’ї: «ані я сама, ані вся Європа не вибачать мені» 56.
Відтепер Вольтерове епістолярне захоплення Східною Європою дедалі більше перетворювалось на захмарні фантазії. «Мадам, — заявив він у жовтні, — Ваша імператорська Величність дає мені життя, вбиваючи турків». Він був готовий зіскочити з ліжка «з криком «Аллах, Катаріна!»«і навіть «Те Catharinam laudamus, te Dominam confitemur» *. Сам він ставав її пророком: «Архангел Гавриїл повідомив мені про цілковитий розгром османського війська, про взяття Хотина і показав мені своїм перстом шлях на Ясси». Отож Катерина «помстилася за Європу». І тепер, коли Катерина ставала владаркою (domina), її володіння в Європі, на які вказав своїм перстом архангел, охоплювали серце Східної Європи, тобто Україну і Молдавію. В березні 1770 року, коли весна була вже не за горами, Вольтер не пакував речей у дорогу до Санкт-Петербурґа. Натомість у новому пориві фантазії він почав уявляти свою зустріч уже не з Катериною, а з Петром, «до якого я незабаром висловлю свою пошану в іншому світі». У цьому іншому світі, уявному світі Вольтера, він міг також зустрітися із султаном: «Чому б йому не побувати у Венеції під час карнавалу 1771 року, разом із Кандідом?» 57.