Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Фраґмент «Nuova carta geografica per servire alla storia della guerra presente tra la Russia e la Porta Ottomana», нової мапи «історії теперішньої війни» між Росією та Османською імперією. Мапу виготовлено у 1770 році, поміщено в «Storia della Ultima Guerra tra la Russia e la Porta Ottomana», опублікованій у Венеції 1776 року. Війни Катерини привернули увагу до південно-східної Європи, зокрема до географічної суміжності Болгарії, Волощини, Молдавії, України, Криму й татарських земель на чорноморському та азовському узбережжях. На цій мапі біля Полтави вказано «1709»; завдяки цьому місту, де Росія здобула перемогу, Західна Європа на початку століття вперше звернула увагу на ці землі. Лінія (за межами фраґмента) позначає «межу Європи та Азії» уздовж Волги, засвідчуючи, що всі землі до цієї лінії належали до Європи. (З дозволу Гатонської бібліотеки Гарвардського університету.) (312)

Катерина фактично відсвяткує створення нової імперії в 1787 році, вирушивши разом із Сеґюром униз по Борисфену, тобто Дніпру. Мова нових творінь і великих революцій дуже скидалася на мову «Історії Петра Великого», але у 1772 році Вольтер уявляв дещо більше за нову Російську імперію (хоча і менше, ніж новий всесвіт): дивовижні простори Європи від Архангельська до Адріанополя. «Нероби, як-от я», тобто філософи західноєвропейського Просвітництва, очевидно, грали роль суфлерів імператриці, проповідників хрестових походів, і, нарешті, глядачів цього видовища. У 1773 році Вольтер написав чернетку листа, з яким Катерина мала звернутися до Марії-Терези, «моєї дорогої Марі», і нагадати їй, що турки двічі брали в облогу Відень, а тепер настав час знищити їх. Ця воєнна кампанія для двох імператриць буде «розвагою щонайбільше на три-чотири місяці, а потім Ви вирішите всі справи разом, як вирішили їх у Польщі». Вольтер був у розпачі від того, що мир мали укласти надто швидко, а турки досі залишалися в Європі, тому він хапався за свої фантазії, начебто сам (c’est moi) перепливає Дунай і мчить на коні «швидким галопом до Адріанополя» 65.

Марія-Тереза, як Вольтер і підозрював, не виявляла особливого бажання взяти участь у поділі Османської імперії. Вона вважала поділ католицької Польщі за ганебний учинок, можливо навіть за смертельний гріх, який вона вчинила в інтересах держави, і з таким самим осудом дивилася на розчленування мусульманської імперії. Крім того, вона була переконана, що країни Османської Європи, на кшталт Боснії та Сербії, «нездорові» й «малолюдні» і що вони радше послаблять, ніж зміцнять її імперію. Кауніц, який схвалював поділи, у 1771 році дійшов такого ж висновку, мовляв, унаслідок приєднання Волощини та Молдавії до Габсбурзької імперії ввійдуть «найдикіші народи» 66. Сам Вольтер, попри його настійливе бажання у 1773 році помчати галопом до Адріанополя у Фракії, зневажливо писав про цю землю у своєму «Есе про звичаї» 1756 року: «Наша частина Європи напевно має у своїх звичаях та у своєму дусі характер, якого бракує Фракії, де турки заснували столицю своєї імперії, або у Татарії, звідки вони колись прийшли» 67. Проте для Вольтера відсталість Східної Європи, мірилом чого були її манери, не лише (313) не заважала її захопити, але навпаки, виправдовувала імперські спроби врятувати її задля цивілізації.