Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
І тут Пірошці-нейні дуркнуло в макітру — залишитись у нас ночувати! Скоро он ніч, а вона, сигінятко, на ноги слабувата, а випила чимало і хтозна-що може статися з бідною родачкою в дорозі. Їй постелили у задній кімнаті, а ми усі з’юрмилися у передній. Вночі бабі Фіскарошці стало нестерпно парко. І було від чого: цілий день тут варилося, топився смалець, парилися гурки… Та й дід Соломон не давав склепити ока: безугавно хропів… не те що хропів, а надривисто деренчав, як трактор, якого весь час намагаються завести, а той люто огризається. Не витерпіла Фіскарошка і тихенько далася на двір у літню кухню. Натужившись, зняла свинську тушу із ліжка і переклала на дерев’яний стіл. Сама ж лягла у постіль і, не знімаючи простирадла, в холодній благодаті заснула щасливо сном праведника.
Тим часом Пірошка-нейні, дочекавшись півночі, коли всі наші спали без задніх ніг, тихенько пробралась через сіни у двір і зайшла у літню кухню. Вона не знала, що на ліжку, замість свинської туші, лежать наші небожатко баба і з цікавістю дивляться дванадцяту серію сну. Не довго думаючи, Пірошка-нейні у потемках згребла бабу у простирадло, закинула за плечі і щодуху кинулась навтьоки. Гадаючи, що за плечима у неї свинська смакота, Пірошка тікала, як бугай, коли зірветься із прив’язі. Із такою радістю, острахом, шаленством і навіженістю, мабуть, мчали в нічній атаці на Берлін руські вояки. І їй-бо, аби тепер, не приведи Божіньку, Пірошці трапився на дорозі німецький танк «Фердінанд», вона б його відкинула і розчавила, як сірникову коробку. Справедливість восторжествувала! Пірошка-нейні, хоч і маленьку, але таки компенсувала частку батьківського майна!
А тим часом «майно» ледь не перетворилось зо страху у лайно. В ту мить, коли Пірошка замість свинської туші згребла Фіскарошку у величезне простирадло і кинула за спину, бабі саме снилось, що падала з груші дідові на голову. Отож, коли нею струснуло, Фіскарошка сприйняла це за належне. Проте, коли Пірошка-нейні почала давати драла і бабою загепало, як на дикому мустангові, Фіскарошка зрозуміла: сон щось затягся, пора би вже й прокидатися. Проте пробудження не зняло, а тільки додало жаху — її хтось запхав у мішок, викрав і тепер шалено тікає. Бабі наразі одняло бесіду! Вона заціпеніла і зо страху, даруйте на слові, попісялася. «Сов’єтська безпека!.. сов’єтська безпека!.. сов’єтська безпека!» — раптом шугануло блискавкою і почало, немов колеса поїзда, ритмічно стугоніти в скронях. Фіскарошка багато начулася, як безпекаші серед ночі забирали людей, і ті більше ніколи не поверталися… Жах ще більше сплеснув під серцем і баба, задихаючись у простирадлі, почала гамселити кулаками викрадача по спині.
Але тому удари, видно, додавали тільки духу — бо тікав викрадач із Фіскарошкою чимдалі, тим дужче. І коли баба вчергове уже попрощалася зі світом білим, злодій враз зупинився, бехнув ношею об землю і, тяжко дихаючи, присів. Баба тихенько висунула голову, вилізла із простирадла… Велетенська постава, схожа на стіг сіна, сиділа спиною до неї і відхекувалась… Баба обережно роззирнулась і зрозуміла: Небесі далеко позаду, а вона на березі Кривуліни: «Майже будуть топити, — знову обпекло думкою. — Це ж точно безпекаші!»
І, аби якось задобрити безпеку, Фіскарошці нічого мудрішого не прийшло в голову, як стати струнко і на весь голос крикнути: «Ученіє марксізма-ленінізма жівйот і побеждаєт!» Ефект був вражаючим! Постать притьмом здригнулася від страху, подалася вся вперед і бехнулася у води Кривуліни.
— Гойте, люди, спасайте! Топлюся! — пролунав, як із ста бочок, на всю ніч гучний голос Пірошки-нейні.
…З тих пір — а це вже пройшло більше двох років — дідова сестра у нас не з’являлася. А нині, видно, революційні вітри подіяли і на неї:
— Слава Ісусу! — прогуділа Пірошка, навзгинці переходячи через поріг.
— Навіки слава! — відповіла баба на привітання й тут же їдко додала: — Можна би вже, паніко, й ноги вам попелом посипати — давненько у нас не були.
— Ой, і не кажи, дорога невістко… рада би душа, та ноги болять, — почала гладитись по товстелезних, як дуби, стегнах Пірошка.
— Та не кажіть, — сплеснула руками Фіскарошка. — Коли тікали’сьте зі мною, я того і не помітила. Най вам буде нівроку, як молода лошиця… а коли’сьте бехнулися у ріку, то думала’м, што почнеться Ноїв потоп.