Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
Усе те старий мисливець промовляв сам до себе. Фелім, невимовно щасливий з того, що «панич» живий і його життю нічого не загрожує, враз забув про свої жалі й відчув такий буйний захват, що аж пустився в танець, голосно щось вигукуючи й ляскаючи пальцями.
Його запал передався й собаці, і тепер уже обоє витанцьовували щось на зразок веселої ірландської джиги.
Зеб не звертав уваги на ті бурхливі веселощі: він знову схилився над непритомним мустангером, оглядаючи його.
Пересвідчившись, що небезпечних ран ніде немає, він випростався й придивився до речей, розкиданих довкола. Йому вже давно впала в око панама, що й досі була на голові в мустангера, і ще тоді, як він побачив її вперше, у нього сяйнула дивна думка.
Капелюхи з гайякільської трави, що їх неправильно називають панамами, на півдні не дивина — їх можна побачити і в Техасі, і скрізь. Але Зеб знав, що молодий ірландець звичайно носив мексиканське сомбреро — зовсім інакший головний убір. Проте він міг чомусь і відступити від свого звичаю.
А все ж таки, й далі роздивляючись той капелюх, Зеб не міг позбутися думки, що вже бачив його — саме його — на голові в когось іншого. Та зовсім не підозра, що теперішній власник капелюха здобув його якимось нечесним чином, спонукала старого мисливця нахилитись і зняти панаму з голови мустангера. Просто він сподівався знайти розгадку таємниці чи, краще сказати, цілої низки таємниць, якими марно сушив собі голову.
Зазирнувши всередину капелюха, Зеб побачив двоє прізвищ: новоорлеанського капелюшника, чия марка була приклеєна до наголовка зісподу, і друге, написане рукою й добре йому знайоме, — «Генрі Пойндекстер».
Тепер настала черга оглянути плащ. На ньому також були прикмети, які свідчили, що він належав тому ж таки власникові.
— З біса цікаво! — пробурмотів мисливець, утупивши очі в землю й глибоко замислившись. — Капелюхи, голови й усе інше. Капелюхи не на тих головах, голови не на тих місцях. Побий мене грім, щось воно тут не так! Якби мені не боліло так під лівим оком, де стукнув цей вояк, я б міг подумати, що й моя власна довбешка вже не в мене на в'язах!.. Він, звісно, не годен нічого пояснити, — додав Зеб, позирнувши на Моріса, — принаймні поки з нього не вийде гарячка. А коли воно буде, то й сам біс не знає. — Він з хвилину помовчав, про щось міркуючи. — Ну що ж, тут нам лишатися нема чого. Треба доправити його до хатини. Він написав на тій картці, що не може й кроку ступити. Це тільки гарячка додала йому трохи сили. А нога онде розпухла ще дужче. Нічого не вдієш, доведеться нести. — Старий мисливець знов замислився, немовби прикидаючи подумки, як це зробити. — Від цього бевзя годі сподіватися якоїсь ради, — провадив він, поглянувши на Феліма, який теревенив щось до Тари. — В того безсловесного пса більше глузду, ніж у нього. Ну, та нехай. Як дійдеться до діла, я таки завдам йому роботи, аж-аж. Ото тільки що б його придумати? Мабуть, треба зробити ноші. На це нам знадобляться дві жердини і плащ… або ж ковдра, яку приніс Фелім. Атож! Ноші — ось що нам потрібно.
Тепер і безтурботного ірландця було прикликано на допомогу.
Вони зрізали та обстругали два деревця, футів на десять завдовжки. Потім зробили дві коротші жердини, прив'язали їх до довших як поперечки, і на ту раму натягли спершу ковдру, а зверху, для міцності, — плащ. Вийшли такі собі грубі ноші, щоб покласти на них хвору чи п'яну людину.
І треба сказати, що мустангер, коли його понесли на тих ношах, більше скидався на п'яного, бо в гарячковій нестямі знову почав шаліти, і його довелося прив'язати до рами.
На відміну від звичайних, ці ноші несло не двоє людей, а людина і кінь. Передні кінці жердин прив'язали до Зебової «худобини», а задні тримав Фелім. Старий мисливець виконав свою обіцянку й справді завдав ірландцеві «аж-аж», і той погодився чи, краще сказати, скорився. А сам Зеб обрав собі куди легшу роль провідника.
Власне кажучи, Зеб Стамп нічого нового не вигадав. То була груба подоба мексиканського паланкіна, що його нерідко можна побачити на півдні Техасу. Зебові ноші різнилися від нього тільки тим, що не мали над собою шатра і замість двох мулів їх несли на собі людина й кінь.
В такому-от імпровізованому паланкіні Моріса Джеральда й привезли до його оселі.
Коли та дивовижна процесія добулася до мустангерового хакале, надворі вже споночіло.