Пісня Соломона

У своїх описах світу темношкірих людей, життя як легенди Тоні Моррісон повертає афроамериканському люду його історію, частина за частиною. З цього огляду її твори напрочуд гармонійні. І водночас — щедро різноманітні. Читач має велику втіху з прекрасної техніки оповіді, мінливої від роману до роману й позначеної оригінальним розвитком, хоча й спорідненої з манерою Фолкнера й латиноамериканською традицією. Романи Тоні Моррісон запрошують читача до участи на багатьох рівнях, на різних ступенях складности. Та найтривкіше враження від цих творів — рішучість, співчуття до близьких людей.

В образі Дояра Деда, головного героя «Пісні Соломона», відображено одну з головних тем романів Тоні Моррісон — пошуки самого себе. Його дід по батьківській лінії був звільнений раб. Реєструючи своє звільнення, він відповів на питання про батька словом «дед» — «мертвий» і таким чином дістав це макабричне прізвище від п’яного чиновника, що поставив питання. Родина була готова прийняти прізвище: «Воно нове й стирає минуле. Стирає до решти». Соломон, ім’я якого фігурує в назві роману, дивовижний Доярів предок-південець, мав віднайтися навіть у пісеньці — супроводі дитячої гри. Напруга внутрішнього життя занесла Соломона повітрям до Африки, до першоджерел. Соломонів злет став кінець кінцем і Дояровим.

Лейтмотив простору й часу вплетено і в «Улюбленицю».

Парадоксально, але поєднання реалізму й фольклору підсилює правдоподібність роману. У світі, в якому живе головна героїня — Сіті, людина не володіє своїм тілом. З неймовірною силою авторка описує, як Сіті звільняє свою дитину — Улюбленицю від долі, котра, на думку матері, судилася доні, і як відбилися наслідки цього на житті самої героїні, в якому Улюблениця подвійно уособлює тягар провини Сіті.

В останньому романі Тоні Моррісон «Джаз» спосіб викладу подібний до стилю виконання джазу. Перші рядки твору визначають його тему — життя багатьох людей у Гарлемі двадцятих років.

Упродовж роману ми сприймаємо оповідь від першої особи, а це урізноманітнює, доповнює й підсилює фабулу. Остаточна картина — дуже складне зображення подій, характерів і середовища, передане емоційною мовою, з невід’ємним глибоким чуттям музикальности.

Способу, в який авторка звертається до читача, властиві непогамовний блиск і поетичне спрямування.

Коли Тоні Моррісон була дуже молода, власник дому, в якому мешкала її сім’я, підпалив цю оселю, бо батьки Тоні заборгували комірне. Причому домочадці тоді були вдома. І відповіли на такий вияв безглуздої, потворної брутальности не відчаєм, а сміхом. Ось так, каже Тоні Моррісон, можна ухилитися від заподіяного зла й вберегти своє життя. Вберегти свою цілісність.

У мудреців серйозне і смішне близько сусідують. Це відображено на всьому, що написала Тоні Моррісон, і засвідчено в її власному резюме: «Мій задум постає із захоплення, а не розчарування».