Пісня Соломона
- Автор: Моррисон Тони
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ВП «Юніверс»
- ISBN: 966-8118-46-4
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пісня Соломона». Краткое содержание книги:
Заплющивши очі, Дояр думав про чорношкірих людей в Шалімарі, Роаноку, Пітерсберґу, Ньюпорт-Ньюсі, Данвіллі, на Кривавому березі, на Любій вулиці, в гральних закладах, у перукарнях. Згадував імена. Їх дали за поведінку, за пориви, пригоди, вади, помилки та слабкості. Імена-свідки. Мейкон Дед — Мейкон Мертвяк, Сінґ Берд — Співоча Пташка, Кровелл Берд — Ворон, Пілат, Реба, Агар, Магдалина, Перше Посланіє Коринтянам, Дояр, Гітара, Томмі Залізниця, Томмі Лічниця, Хмарочос, Малюк, Світ-Солодка, Серс-Цірцея, Місяць, Нерон, Коротун, Понурий, Скандинавія, Каченя, Єрихон, Пестунчик, Сніговик, Черевань, Потічок, Сіроокий, Кукуріку, Вітерець, Намул, Вершок, Холодець, Солонина, Ненажера, Шахрай, Залізняк, Дерев’янка, Синок, Нікчема, Прокурений, Дивогляд, Жучок, Гвоздика, Лось, Книжка, Кісточка, Туз, Лимон, Балія, Брама, Пустоголовий, Кліщ, Патефон, Блиск, Заїка, Чортяка, Засранець і ТОЙ НІҐЕР.
І ці думки про ймення породжували ще одну. Її невідчіпно нашіптували колеса автобуса: «Гітара чекає зручної нагоди. Гітара чекає слушної нагоди. Твій день настав. Твій день настав. Гітара чекає слушної нагоди. Гітара — дуже ретельний братчик. Гітара — дуже ретельний братчик. Ретельний братчик, ретельний братчик чекає, чекає слушної нагоди».
У сімдесятип’ятидоларовому автомобілі й тут, у великому автобусі, Дояр почувався в безпеці. Але ж попереду ще дні й дні. Мабуть, якби Гітара був тепер у місті, у звичному довкіллі, то його можна було б осадити. Звичайно, згодом він зрозуміє, яким дурнем був. Переконається, що ніякого золота не було. І тоді, хоч стосунки між друзями не стануть такими, як були колись, але принаймні закінчиться полювання на людину.
Ще вбираючи цю думку у слова, Дояр уже відчував, що так воно не буде. Гітара оскаженів, чи то зазнавши глибокого розчарування з золотом, чи то втягнувшись у свою діяльність. А може, просто дозволив собі ставитися до Дояра так, як до Мейкона Деда й товариства на острові Гоноре. Хай там як, а він вчепився першого-ліпшого приводу — надуманого й безглуздого, аби тільки виправдати перед самим собою потребу вбити Дояра. Дівчатка з недільної школи заслужили на більше, ніж на те, щоб братчик-неділя з головою яструба та шкірою барви воронячого крила відомстив за них кров’ю чотирьох невинних білошкірих дівчаток і невинного чорношкірого чоловіка.
Може, всі стосунки між людьми ось до цього й зводяться. Чи врятуєш мені життя? Чи забереш мені життя?
«КОЖЕН ПОСЯГАЄ НА ЖИТТЯ НЕГРА».
Отож-бо. Посягають навіть самі негри. Всі Дояреві близькі люди раді були б зжити його зо світу. За винятком двох. Двох жінок, чорношкірих і старих. Від самого початку Рут і Пілат боролися за його життя, а він навіть чашки чаю не подав ні одній, ні другій.
Врятуєш мені життя чи вкоротиш його? Гітара був винятком. На обидва питання міг відповісти «так».
— Куди б його спершу піти: додому чи до Пілат?
Пізно вночі на вулиці, коли осінній вітер дихав холодом з-над озера, Дояр роздумував, що робити. Так хотів побачити обличчя Пілат, коли та почує всі новини, що вирішив насамперед зайти до неї. А дома ще буде на все час. Доїхавши на таксі до Любої вулиці, він вибіг угору сходами. Рвучко відчинив двері й побачив Пілат. Стояла біля балії з водою й полоскала зелені пляшки на вино.
— Пілат! — вигукнув Дояр. — Ой, що я тобі зараз скажу!
Жінка обернулась. Він розставив руки, готовий обхопити її всю, тепло обняти.
— Підійди до мене, рідненька, — сказав він, усміхаючись.
Пілат підійшла. І розбила мокру зелену пляшку об його голову.
Дояр опритомнів, лежачи на боці в підвалі. Розплющив око й міркував, чи не варто ще трохи побути в безпам’яті. Тепер він на віки вічні втямив, що все на світі може виявитися зовсім не таким, на яке скидається. І, мабуть, повинно виявитися. Жінки, які кохають тебе, підрізають тобі горло. Жінки, які навіть не знають твого імени, миють тобі спину. Відьми говорять голосом Кетрін Гепберн, а твій найкращий друг накидає тобі петлю на шию. Всередині орхідеї замість нектару знайдеш бульйон, а в Мікі-Маусі — щирий діамант.
Тож Дояр лежав на холодній вологій долівці й силкувався збагнути, що він тут робить. Навіщо Пілат торохнула мене по голові? За те, що вкрав торбу з кістками? Ні. Адже тоді вона негайно прийшла мені на виручку. Що ж я такого накоїв? Чому вона така ворожа? А! Ось воно що. Агар. Щось сталося з Агар. Де вона? Втекла? Хвора чи, може... Агар мертва. Як? У Гітариній кімнаті наклала на себе...
Що вже тут удієш? Завдав їй болю, покинув її, а тепер вона мертва, і Дояр певен цього. Покинув її. Коли мріяв про літання, Агар вмирала. Згадався сріблистий голосок Світ: «Кого він покинув?» Райну та двадцятьох синів. Ні, двадцятьох й одного. Впустив найменшого сина, якого хотів забрати з собою. А Райна збожеволіла, кинулася на каміння й досі плаче там, у проваллі. Хто доглядав цих двадцятьох дітей? Господи Ісусе, він покинув двадцятьох! Гітара та братчики поклали собі взагалі не мати дітей. Соломон залишив своїх напризволяще, і саме діти співають про нього й не дають цій історії піти в непам’ять.