Кров Дракона. Хто із нас жертва?

За вікнами пролунав гучний вибух, увесь будинок затрусився. Хільга відразу підбігла до малого Івара, взяла собі на руки й перенесла в темний закуток, де стояло ліжко. Хрог і Герда, так само налякані, як і їхня матір, поховалися за її спиною, налякано дивлячись на зачинені двері. Надворі йшов бій, це було чутно по брязкоту зброї і по войовничих вигуках воїнів. Пролунав гучний рев, а за ним відчайдушні вигуки чоловіків. Стало зрозуміло, що до поселення щось увірвалося. Або хтось.

— Таргіре, стріляй! — почувся голос одного із оборонців.

— Обережно, він наближається! — закричав щосили інший воїн.

— Бевульф! — скрикнула Хільга, упізнавши голос свого чоловіка.

— Стій, мамо, не можна туди! — Хрог схопив матір за руку, яка вже хотіла кинутися на поміч чоловікові. — Ми не повинні відчиняти двері!

Жінка безсило заплакала, міцніше пригорнула до себе Івара, який прокинувся від шуму та вибухів, що лунали ззовні. Малюк налякано дивився навколо, а в його маленькі голові промайнула думка, що то Мелетвер прийшов за ним. Хоча, чесно кажучи, такі думки були не тільки в нього.

— Бевульфу, позаду! — закричав хтось із надвору, прямісінько під їхньою домівкою. — Ховайся, зараз знову нападе!

Цього разу Хільга не витримала. Обережно передала Івара до рук доньки, а сама, витягнувши з-під ліжка сокиру, помчала до дверей.

— Мамо, стій!

Крик Хрога був даремним, оскільки жінка відперла двері і вискочила на вулицю. Діти із жахом дивилися їй вслід.

— Гердо, зачини за мною двері й не відчиняй, поки усе не припиниться! — крикнув Хрог, який вскочив, схопив лук і сагайдак стріл, що лежали поруч і відразу побіг за матір'ю.

— Хрогу, вбережи матір! — крикнула йому наостанок Герда, а потім зачинила двері на засув.

— Що коїться? — забелькотів налякано Івар. — Де мама й тато? Де братик?

— Вони скоро прийдуть, братику, — сказала Герда, ледь стримуючи тремтіння в голосі й сльози, що самі собою почали котитися по щоці. Вона про себе почала молитися Мелетверу, щоб той не забирав її родину у свої Вічні Покої.