Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Усі мешканці позачиняли вікна із середини, загасили у себе все світло, залишивши лише по свічці. Вважалося, що якщо Мелетвер навідає якесь поселення, то свічка, що самотньо горить у хаті, відвадить його. Дітей, яким не виповнилося семи років, закутували в декілька покривал і освячували холодною водою, оскільки вони ще не вважалися підданими богів, а їхні душі були занадто слабкі, аби противитись впливу Мелетвера. Худобу перевели до зачинених сараїв або копанок, адже верховний бог міг забрати із собою не лише людей.

На середині майдану, де стояла статуя воїна зі списом в руці, розпалили величезне вогнище, аби освітити всю місцину й цим відвадити Мелетвера, який не дуже любив світло. Люди вірили в це, готувалися до Ночі Привидів, як ще називали цю подію. Перед самими сутінками, помічники головного друїда освятили кожну оселю, повісили на вході обереги, аби ті зберегли людей від зла.

Ярл Харольд повинен був всю ніч просидіти в довгому будинку ярлів, при цьому погасити все світло та відчинити вікна навстіж. Із давніх-давен таким чином перевірялася мужність і витримка правителя. Якщо Мелетвер оминав довгий дім ярла, тоді цей муж вважався гідним керувати людьми, але ж якщо бог забирав душу чоловіка до свого Вічного Покою — обирався новий ярл.

Коли останні приготування було завершено, а ярл після довгої промови усамітнився у своїх покоях, вартовим наказали зачинити ворота й підперти їх балками, аби злі духи не увійшли до поселення. Цієї ночі померлі виходили із Вічних Покоїв у пошуку нових душ, а тому Мелетвер був не єдиною загрозою для людей.

Івар, якого вмостили на лежанці біля каміну, недовірливо подивлявся на матір Хільгу, яка схвильовано металася по кімнаті, шукаючи покривала.

— Ось, накрий його, — сказала ніжно вона до Герди, яка стояла поруч. — Вечері сьогодні не буде. Пам'ятаєш?

— Пам'ятаю, мамо, — відповіла Герда, вкривши брата покривалом. — Коли ми будемо лягати спати?

— Не скоро, — коротко сказала Хільга, і у світлі стало виднітися її обличчя. Старшій доньці здалося, що бліда матір була чимось налякана.

— Трогу, ти зачинив двері?

— Так, мамо, — син сидів у кутку, вистругаючи ножем наконечник стріли. Був він вправним лучником і справжнім сином свого батька, який із самого раннього дитинства привчався до військової справи. — Коли прийде батько?

— Цієї ночі він у варті, ти ж знаєш.

— Знаю, але не перестаю перейматися через нього.

Хільга, зітхнувши, підійшла до сина, присіла поруч, обійняла його за плече.

— Твій батько сильний воїн, а лише такі повинні боронити нас від духів цієї ночі. Ти ж знаєш.

— Знаю, мамо, — сказав пригнічено Трог, дивлячись на меншого брата та старшу сестру. — Мені чомусь не по собі.

— Ага, а хтось мені казав, що не вірить у це…

— Замовкни, Гердо! — огризнувся він, на що отримав грізний погляд матері, який було видно навіть у слабкому світлі від свічки.