Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ»
- ISBN: 966-538-174-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Краткое содержание книги:
У первісному варіянті ці твори не перевидавалися. Книжка адресована всім шанувальникам українського красного письменства.
Лідка навіть не догадується, що Дарка хотіла б деякі справи промовчати.
Вона рада, що знову при слові:
— В нас була математична задача, і знаєш… всі, крім Шнайдерівни та Оріховської, виробили її на „недостаточно". Ага, Мігалаке питався, чи „домнішора Поповіч" знає, що має надробити поезії Емінеску. Це ті, що ми брали, як тебе не було.
— Певно, що знаю. Я всі предмети вдома переробляла з татком так, якби до школи ходила з урока на урок…
— Чекай, Дарко, ще одна новина! В нас у школі на всю пару йде праця до „сербаре унірій"[59]. Не знаю, щось говорять ніби Стефанович із сьомої візьме соло, хоч… всі є за Ілюківною… як не як…
— Що за „унірій"? Що це таке? — не може зорієнтуватися Дарка.
— Як, ти не знаєш, що на 12 квітня припадає державне свято злуки Буковини з Румунією? У вас на селі не святкують цього?
— Ах, правда?
— Ага, ще щось, — пригадує собі Лідка новину, — Орест питався за тобою. Так, прошу! Якось перестрів мене, коли я ішла з школи і поспитав, де ділася „панна" Дарка, що її ніде не видно. Не паленій, не паленій, Дарко!
Дарка і не паленіє, але Лідці, видно, хочеться, щоб ця новина зробила таке сильне вражіння на Дарку. На кінець приходить і Лідчина особиста сповідь:
— Дарко, ти знаєш кого я особисто пізнала? Вгадай, ану, вгадай!
На превелику Лідчину радість Дарка вгадує за першим разом.
Хоч добрий і гарний вигляд говорить щось зовсім інакше, проте до першого обіду „на станції" Дарка сідає без апетиту. Пані ображена (Боже, навіть цим „ображатись!"):
— Ви, панно Дарусю, привикли до маминої вибагливої кухні, і не смакує вам наш простий харч…
— Ой, що це ви, пані! Як можна таке говорити! Це ж моя страва… борщик з часником, але… я направду не можу сьогодні нічого їсти… Стільки вражень, стільки… вражень…
— Ну, ну, якось то буде, — вже сміється вибачлива пані.
XXIII
Наталка Оріховська мешкає на „Лілієнґассе"[60]. По вузькій, запорошеній вулиці, що не має нічого спільного з такими чистими квітами, як лілеї. У вікнах Оріховських цвітуть пеларгонії. Наталку застає Дарка горілиць на отомані з руками під головою. Наталка каже Дарці „сідати десь" і лежить далі з очима на стелі.
— Мені казала Лідка, що Орест питався за мною. Не знаєш, чого він хотів від мене?
Мовчанка. По добрій хвилині Наталка:
— Не знаю. Напевно, нічого важливого, бо інакше і я знала б щось про те.
Дарка має ще одну справу до Оріховської. Стократ важнішу за це:
— Чекай, я хотіла тебе щось спитати… щось мені нателеніла Лідка про те свято на 12 квітня… Що каже на це Орест? Маємо брати в ньому участь чи ні?
Наталка виймає руки з-під подушки і приглядається своїм пальцям:
— Орест нічого не казав. Зрештою, що він може говорити, коли сам ходить на репетиції хору?
Дарці не може поміститися ця відомість в голові:
— Це хіба неможливе, щоб Орест… ні… ти хіба жартуєш, це неможливе…
Наталка не почувається до обов'язку захищати свій погляд перед Даркою. Підводиться з отомани бліда, з підкруженими очима і сідає навпроти Дарки.
— А Ґиньо? — вистогнує з себе Дарка.
Наталка якась така втомлена сьогодні, що ледве говорить.
„Вона, напевно, вмре на сухоти", — думається Дарці.
— Ґиньо завжди тієї думки, що Циганюк.
— То й він тієї думки, що ми повинні… разом з румунами радіти, що Буковину прилучено до них? Наталко!
Наталка зривається на ноги.
— Чого ти хочеш від мене? Іди до Циганюка, іди до Іванчука, їх питай! Звідки я можу знати, що вони думають? — але за хвилину вже каже іншим голосом. — Так страшно болить мені голова, що не знаю… Ти збираєшся вже йти? Посидь ще, Дарко. Я засвічу, коли тобі неприємно у потемках.
— Ні, ти лягай… я піду.
Незважаючи на дрібку тепла, що з'явилося звідкись і огріло голос Наталки, розстання подруг було повне непорозуміння й недобрих здогадів.
У темних сінях Дарка спотикається об витирачку і мало що не паде стрімголов на сходи. Потім зразу потрапляє на освітлені вулицею входові двері. При брамі минає її якась ґалантна, у футрі під кінчики вух пані, з прекрасним собакою-сенбернаром. Дарці блискавкою пригадується те, як їх Циган плив раз за човном у веренчанському ставку. Потім з'являється думка, що ціле її життя в цьому місті — це одно пасмо неприємностей і страждань. Еге ж, ніби стояла вона на самому краю дошки над водою, і раптом хтось після цієї розмови з Наталкою вибив їй з-під ніг це єдине опертя. На небі з півночі на південь паде зоря і значить свій шлях хвостиком.
59
„Свято єдности" — свято соборності румунських земель, які століттями перебували під владою інших держав.
60
Лілійна вулиця (нім.).