Українець і Москвин: дві протилежності

Цікаву — і не безпідставну — думку висловив один з москвинів: «Якби українці говорили москвинам: Ми, є руські, а ви, москвини, є українці (окраїнці), то тоді українці мали б рацію. Але, як відомо, вони кажуть цілком навпаки; вони намагаються скинути з себе ім’я, що є найбільшим їхнім скарбом і в якому вкладена вся їхня історична доля. Якби вони розуміли ту долю, вони були б назвали українцями (окраїнцями, с. т. що живуть на краю держави) не себе, а власне москвинів. І onus probandi москвини були би примушені доказувати, що і вони також є руські» (А. Салтиков. «Двє Расії»). Лише А. Салтиков не сказав, що москвини ніколи не доказували, але завжди наказували, коли мали силу. Коли ж сили не мали, то крали, не турбуючись ніякими доказами.

«Національне ім’я є голосом предків, яким вони промовляють до нащадків; виховують в них історичну пам’ять і самоповагу. Національне ім’я в’яже людей в національний моноліт, що стає внутрішньою і зовнішньою силою, яка творить історію і культуру. Зв’язок нації зі своїм національним іменем не є лише формальний; він є духовий насамперед. Національне ім’я є основою національної моралі, є її школою. Патріотизм — ця одна з найвищих категорій національної моралі — є зв’язаний нерозривно з національним ім’ям» (С. Шелухин. «Україна — назва нашої землі»).

Величезний злочин зробила Україна тим, що не знайшла в собі сили охоронити від крадіжки москвинами нашого споконвічного — щонайменше понад 3000–літнього національного імени РУСЬ. За цей страшний злочин тяжко, але справедливо покарав нас Бог. Наслідки цього гріха спокутуємо понині. А нині вже запізно повертатися до імени Русь. Запізно, бо ми той страшний гріх вже спокутували. Тяжко спокутували! Дуже тяжко! Не було і нема ані одного народу в світі, який пролив би за своє національне ім’я бодай одну тисячну тої кількости крови, що її пролили українці за своє. Мільйони українців, українок, українських дітей, навіть немовлят загинули виключно з тої причини, що мали це — найсвятіше для них по імені БОГ — ім’я Україна. Жодна нація не принесла ані одної мільйонної частини тих жертв на вівтар свого національного імени, як наша. І тому все, що з цим іменем зв’язане: блакитно–жовтий прапор, Володимирів тризуб, Свята Кров Героїв, що щедро — аж надто щедро — їх скропила, — все це є внутрішніми, невід’ємними первнями імени Україна. Є нашим найбільшим по Бозі Святе Святих.