Оповідання про Шерлока Холмса

— Від звинувачення у вбивстві Мортімера Трідженніса.

Стерндейл утер лоба носовою хусточкою.

— Слово честі, ви робите успіхи, — промовив він. — Невже вся ваша слава грунтується на самих обманах?

— Зараз обманути хочете мене ви, докторе Стерндейле, а не я вас, — сухо відповів Холмс. — Щоб довести вам це, наведу факти, на підставі яких я й дійшов такого висновку. Повернення з Плімута, коли ви дозволили, щоб більшу частину вашого багажу відправили в Африку, було першим сигналом звернути на вас увагу. Це дало підставу припустити можливість вашої участі у цій драмі.

— Я повернувся, щоб...

— Я чув ваші пояснення і вважаю їх недостатніми й непереконливими. Облишмо це. Ви прийшли сюди спитати, кого я підозрюю. Я відмовився відповісти. Потім ви пішли до священика, почекали там якийсь час, не заходячи в будинок, і кінець кінцем повернулись додому.

— Як ви про це дізналися?

— Я стежив за вами.

— Я нікого не бачив.

— Цього й слід сподіватися, коли стежу я. Вночі ви не спали, обмірковуючи певний план, а рано-вранці заходились його виконувати. Ви вийшли з дому ледь благословилось на світ, узяли жменю червонястого гравію, купа якого лежить біля ваших воріт, і поклали його в кишеню.

Стерндейл, почувши це, аж скинувся й здивовано втупився в Холмса.

— Потім ви швидко пішли до будинку священика. На вас були, дозвольте зауважити, ці самі, що й зараз, тенісні туфлі з гофрованими підметками. Там ви пройшли фруктовим садом, перелізли через бокову огорожу й опинились під вікнами кімнат, у яких мешкав Трідженніс. Вже зовсім розвиднілось, але в будинку спали. Ви дістали з кишені кілька камінців і кинули їх у вікно на другому поверсі.

Стерндейл схопився на ноги.

— Ви диявол! — вигукнув він.

Холмс посміхнувся, почувши такий комплімент.

— Ви кинули камінці двічі чи тричі, поки Трідженніс підійшов до вікна. Ви жестом показали йому зійти вниз. Він квапливо одягнувся і спустився в їдальню. Ви влізли туди через вікно. Між вами відбулася розмова, причому дуже коротка, під час якої ви походжали по кімнаті туди й назад. Потім вилізли, зачинили вікно і, стоячи на майданчику для гри в крокет і покурюючи сигару, дивились, що відбувається в кімнаті. Коли Трідженніс помер, ви повернулись додому тією ж дорогою, якою прийшли. А тепер, докторе Стерндейле, чим ви поясните свою поведінку і які були мотиви ваших дій? Якщо ви будете викручуватись або хитрувати зі мною, я передам цю справу в інші руки, запевняю вас.

Ще під час звинувачувальної промови Холмса обличчя нашого гостя зробилося сірим, як попіл. Коли Холмс замовк, Стерндейл затулив лице долонями і на якийсь час поринув у роздуми. Потім раптово вихопив з нагрудної кишені фотографію й кинув її на грубо сколочений стіл.

— Ось чому я це вчинив, — промовив він.

Це був портрет надзвичайно вродливої жінки. Холмс схилився над столом.

— Бренда Трідженніс, — сказав він.

— Так, Бренда Трідженніс, — вигукнув Стерндейл. — Довгі роки я кохав її. І довгі роки вона кохала мене. Ось у чому секрет того, що мені подобалось жити самотиною в Корнуолі, і дарма усі з цього дивувались. Це давало мені можливість бути поблизу єдиної, найдорожчої для мене людини. Але я не міг одружитися з нею: в мене є дружина, яка багато років тому покинула мене і з якою через сумнозвісні англійські закони я не можу розлучитись. Скільки років чекала Бренда! Скільки років чекав я! І ось чого ми дочекались!