Оповідання про Шерлока Холмса
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00703-3
- Переводчик: Микола Андрійович Дмитренко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Оповідання про Шерлока Холмса». Краткое содержание книги:
Тепер я розповів вам усе. А те, чого я не сказав, ви знаєте самі. Справді, після безсонної ночі я вийшов з дому дуже рано. Передбачаючи, що розбудити Мортімера буде нелегко, я взяв трохи гравію з купи, про яку ви згадали, і почав кидати крем’яхи йому у вікно. Він зійшов униз і впустив мене у вікно вітальні. Я звинуватив його в злочині. Я сказав, що в моїй особі перед ним і суддя, і кат. Побачивши в моїй руці револьвер, негідник, паралізований страхом, упав у крісло. Я запалив лампу, насипав на абажур порошку і став за вікном, готовий стріляти, якщо він спробує залишити кімнату. Через п’ять хвилин він був мертвий. Господи, як тяжко він умирав! Але серце моє закам’яніло, тому що він не пожалів мою невинну Бренду. Я закінчив, містере Холмсе. Якби ви кохали, то, можливо, вчинили б так само. В усякому разі я у ваших руках. Робіть, що хочете. Як я вже сказав, смерть мене зовсім не лякає.
Холмс трохи помовчав.
— А що ви збирались робити далі? — спитав він.
— Мав намір залишитись назавжди в Центральній Африці. Свою роботу я зробив тільки наполовину.
— Їдьте й закінчуйте, — сказав Холмс. — Я, принаймні, не збираюсь вам перешкоджати.
Доктор Стерндейл звівся на весь свій велетенський зріст, стримано вклонився і вийшов з альтанки. Холмс запалив люльку і простягнув мені свій капшук з тютюном.
— Приємно вдихнути замість отруйного диму цей, — сказав він. — Я думаю, Вотсоне, що це не та справа, в яку нам треба втручатись. Наше розслідування було приватним, такими ж повинні бути й дії. Ви ж не вважаєте цього чоловіка злочинцем?
— Звичайно, ні, — відповів я.
— Я ніколи не кохав, Вотсоне, але якби мою кохану спіткала така смерть, я, можливо, діяв би так само, як наш мисливець на левів, що не визнає законів. Ну, Вотсоне, не буду принижувати ваші розумові здібності, пояснюючи очевидні речі. Вихідним пунктом моїх пошуків був, звичайно, гравій на підвіконні. В саду у священика я такого не знайшов. Де його було взято, я виявив тільки після того, як мою увагу привернув доктор Стерндейл і його будинок. Лампа, що горить серед білого дня, залишки порошку на абажурі були ланками абсолютно очевидного ланцюга. А тепер, дорогий Вотсоне, забудьмо цю подію і вернімося з чистим сумлінням до вивчення халдейських коренів, які, безперечно, можна простежити в корнуольському відгалуженні великої кельтської мови.
* «Лев’яча грива»
Хоч як це дивно, але найбільш заплутана і найбільш незвичайна справа з тих, які довелось мені розслідувати на своєму довгому життєвому шляху, випала на мою долю вже тоді, коли я перестав ними цікавитись і пішов на відпочинок. Ця справа сама, так би мовити, постукала в мої двері. Трапилось це після того, як я оселився в своєму будиночку в графстві Суссекс і поринув у спокійне життя на лоні природи, за яким так часто сумував протягом довгих років, проведених у похмурому Лондоні. У цей період добряга Вотсон рідко коли з’являвся на моєму обрії. Вряди-годи він приїжджав до мене на суботу й неділю — ото й усе. Отже, я мушу сам бути власним історіографом. О, коли б Вотсон був тоді зі мною, як би він розмалював той дивовижний випадок і те, як я подолав усі труднощі! А так мені доводиться розповідати по-своєму, звичайними словами про всі свої кроки на важкій дорозі, що вела до розкриття таємниці «Лев’ячої гриви».
Мій будиночок стоїть на південному схилі вапнякових горбів на півдні Англії, і з них відкривається широкий краєвид на Ла-Манш. Тут берегова лінія — суцільна крейдяна круча, з якої спуститися до води можна тільки довгою звивистою стежкою, стрімкою й ковзкою. Між нижнім краєм стежки й водою лежить смуга рині й гальки завширшки в сотню ярдів, яку море не затоплює навіть під час найбільшого припливу. Проте вздовж берега де-не-де є глибокі закрути й ковбані — гарні плавальні басейни, що кожного припливу наповнюються свіжою водою. Цей чудовий пляж тягнеться на кілька миль в обидва боки і тільки в одному місці переривається невеличкою бухточкою Фулворт, на березі якої розташувалось сільце з такою ж назвою.
Мій будиночок стоїть самотою. Порядкуємо в ньому я і моя стара економка, а в садку — бджоли. Проте за півмилі знаходиться всім відомий підготовчий коледж Гейбла, що належить Гарольдові Стекхерсту. Це чимала будівля, під дахом якої знайшли притулок кілька десятків юнаків, що готувались до різних професій, а також невеличкий штат викладачів. Сам Стекхерст замолоду був неабияким спортсменом, виступав на змаганнях з веслування від свого університету, а нині має славу вченого з багатьох галузей знань. Відколи я оселився на узбережжі, у нас із ним встановилися такі дружні стосунки, що ми вечорами навідували один одного без запрошення.