Оповідання про Шерлока Холмса

Повітря в кімнаті було неймовірно задушливе. Служниця, що йшла попереду нас, широко розчинила вікно, бо інакше дихати було б зовсім неможливо. Частково це пояснювалось, мабуть, тим, що посеред столу ще чаділа лампа. Відкинувшись на спинку крісла, за столом сидів мертвий Трідженніс; його ріденька борідка стирчала вперед, окуляри вилізли на лоб, а худе смагляве лице, повернуте до вікна, було спотворене тим самим виразом жаху, який ми бачили на обличчі його покійної сестри. Зведені судомою руки й ноги, скарлючені пальці свідчили про те, що помер він у пароксизмі страху. Небіжчик був одягнений, але з деяких ознак ми зрозуміли, що одягався він похапцем. Ми ще раніше переконались, що спав він у своєму ліжку, із усього було видно, що трагічний кінець настав рано-вранці.

Побачивши раптову зміну, що сталася з Холмсом, тільки-но ми переступили поріг цієї трагічної оселі, неважко було здогадатись, яка бурхлива енергія клекотить у його душі під зовнішньою врівноваженістю. Він миттю напружився й весь перетворився на увагу, очі його заблищали, обличчя закам’яніло, руки й ноги аж тремтіли від бажання діяти. Він вибіг на майданчик для крокету, вліз назад у вікно, оббіг вітальню, гайнув у спальню — точнісінько гончак, що зачув лисячу нору. В спальні він швидко роззирнувся довкола й відчинив вікно. Тут, очевидно, його хвилювання дійшло межі, тому що, глянувши вниз, він аж скрикнув. Потім збіг сходами вниз, вистрибнув у розчинене вікно вітальні, упав долілиць на майданчику для гри в крокет, підхопився і знову вскочив у вітальню. Все це із завзяттям мисливця, який по п’ятах женеться за здобиччю. Він якнайдетальніше оглянув звичайнісіньку на вигляд лампу, навіть виміряв її резервуар. Потім через лупу скрупульозно обстежив слюдяний абажур, що закривав горішній кінець лампового скла, і, зскрібши з нього трохи кіптяви, зсипав її в конверт, а конверт сховав у гаманець. Нарешті після того, як з’явились лікар і поліція, він жестом підкликав священика, і ми втрьох вийшли на майданчик для гри в крокет.

— Радий повідомити вас, що моє розслідування виявилось не зовсім марним, — зауважив він. — Я не можу залишатись тут, щоб обговорювати цю справу з поліцією, але буду вам надзвичайно вдячний, містере Раундхею, якщо ви засвідчите інспекторові мою пошану й звернете його увагу на вікно в спальні та на лампу у вітальні. Взяті окремо, вони наводять на деякі роздуми, а взяті разом — майже дають можливість дійти певних висновків. Якщо інспекторові знадобиться додаткова інформація, буду вельми радий бачити його в нас. Здається мені, Вотсоне, нам краще знайти собі діло в іншому місці.

Чи інспектора обурило втручання приватного детектива, чи він уявив, що стоїть на правильному шляху до розкриття злочину, але впродовж наступних двох днів ми про нього навіть не чули. Протягом цього часу я майже зовсім не бачив Холмса, бо він з ранку до вечора десь пропадав. Причому ходив завжди сам і ніколи не казав, де буває, а коли з’являвся вдома, то лише мовчки курив та про щось думав. Проте один експеримент мого друга допоміг мені збагнути напрям його пошуків. Він купив лампу — точнісіньку копію тієї, що горіла в кімнаті Мортімера Трідженніса в ранок його смерті. Наливши в лампу такого самого гасу, як і той, що ним користувались у домі священика, він старанно вирахував, як довго він вигоряє. Другий експеримент Холмса мав більш неприємні наслідки, і я, мабуть, не забуду його ніколи.