Оповідання про Шерлока Холмса

Таким чином, ця складна справа, — найдивніша з усіх, що будь-коли поставали переді мною, — набула цілком чітких обрисів. Макферсон перебував на пляжі щонайбільше чверть години. У цьому не могло бути анінайменших сумнівів, тому що Стекхерст ішов слідом за ним від самісінького коледжу. Чоловік прийшов купатися й уже роздягся, про що свідчили відбитки босих ніг. А потім раптом абияк накинув на себе одяг — поспіхом, не позастібавши гудзиків, — і побіг назад, не скупавшись або, в усякому разі, не витершись. І до зміни намірів Макферсона спричинилось те, що хтось люто, безжально відшмагав його батогом, катував так жорстоко, що він од болю прокусив собі губу, а сил у нього вистачило лише на те, аби відповзти якнайдалі й сконати. Хто вчинив це варварське вбивство? Правда, внизу біля скель були маленькі гроти й печерки, але низьке вранішнє сонце добре освітлювало їх, і там ніде було сховатися. Крім того, аж ген на березі бовваніло кілька людських постатей. Але вони були надто далеко, щоб мати причетність до злочину, ще й широка лагуна, в якій Макферсон збирався купатись, відділяла його від них, облизуючи підніжжя кручі. Недалеко в морі виднілись два-три рибальських човни. Людей, які сиділи в них, можна було опитати згодом. Отже, відкривалося кілька шляхів розслідування, але жоден з них не обіцяв успіху.

Коли я нарешті повернувся до мертвого тіла, то побачив, що навколо зібрався невеличкий гурт цікавих. Зрозуміла річ, там же був Стекхерст, а також Йен Мердок, який тільки що прийшов з сільським констеблем Ендерсоном, дебелим рудовусим і повільним чолов’ягою чистої суссекської породи, — породи, яка приховує під неповороткістю й мовчазністю чимало здорового глузду.

Він вислухав нас, записав усе, що ми сказали, а тоді відвів мене вбік.

— Я був би радий, містере Холмсе, якби ви дали мені добру пораду. Це справа для мене занадто складна, а якщо я тут наплутаю, то Льюїс такого не стерпить.

Я порадив йому послати по свого безпосереднього начальника та по лікаря, не дозволяти нічого чіпати і якнайменше тупцятися біля мертвого, щоб не робити зайвих слідів, поки вони прийдуть. Сам я тим часом обшукав кишені покійного. Знайшов у них носовичок, великий ніж і складаний футлярчик для візитних карток. З нього витикався клаптик паперу; я розгорнув його і віддав констеблю. На папірці недбалим жіночим почерком було написано: