Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
— Зараз узнаємо… — Мундіньйо звернувся до Насіба: — Насібе, зробіть ласку, пошліть хлопчика по Зеку Ліму, я хочу з ним поговорити. Тільки швидше, і нехай негайно приходить.
Насіб гукнув негреня Туїску, і той миттю вибіг з бару — Мундіньйо був щедрий на чайові. Араб звернув увагу, що голос експортера лунав владно і нагадував голос полковника Раміро Бастоса, коли той був молодшим, — це був голос людини, що звикла владарювати, диктувати закони. Ні, щось таки мало статися.
Веремія в барі збільшувалась щомиті, надходили нові відвідувачі, за столиками дужчав шум, Шіко Молеза бігав, немов учадівши. Знову з'явився Ньо-Гало і приєднався до гурту. Підійшов і полковник Рібейріньйо і почав поїдати очима танцівницю. Анабела зачарувала чоловіче товариство. Принц Сандра, зберігаючи, як і дотепер, вигляд голодного факіра, сидів тихо і прикидав подумки, який з усього цього буде зиск. Варто, мабуть, було таки залишитися в цьому кублі, щоб видряпатись зрештою зі злиднів.
— Це ви непогано придумали з кабаре…
— А в чому справа? — зацікавився Рібейріньйо.
— Вона танцюватиме в кабаре.
— А в кіно?
— В кіно будуть лише фокуси. Для сімейних. В кабаре ж вона виконає танок семи покривал…
— В кабаре? Чудово… Там буде повно… Але чому вона не танцює в кіно? Я думав…
— У неї новітні танці, полковнику. Покривала опадають одне за одним…
— Одне за одним? Всі семеро?
— Сімейним це може не сподобатись…
— Можливо… Одне за одним… І всі? Тоді справді краще в кабаре… Там веселіше.
Анабела розсміялася, вона дивилася на полковника багатообіцяючим поглядом. Доктор повторив:
— Відсталий край, де мистецтво поневіряється в кабаре.
— Навіть куховарку тут не знайдеш, — поскаржився Насіб.
Прийшли вчитель Жозуе і Жоан Фулженсіо. Настав час аперитиву. Бар був переповнений. Насібу довелося самому обслуговувати відвідувачів. Чимало з них вимагало закусок і солодощів, а араб повторював свою розповідь і на чім світ лаяв стару Філомену. Росіянин Яків, спітнілий, з розкошланим рудим чубом, поцікавився, як справи із завтрашнім бенкетом.
— Не турбуйтеся. Я не дівка з вулиці, і обдурювати не в моїй звичці.
Жозуе, людина досить вихована, поцілував руку Анабелі. Жоан Фулженсіо, який ніколи не відвідував кабаре, різко засудив святенництво і пуританство Діоженеса:
— Ніякого скандалу навіть бути не може. Цей протестант звичайнісінький святенник.
Мундіньйо Фалкан поглядав на вулицю, чекаючи Капітана. Час від часу він перезирався з Доктором. Насіб стежив за їхніми очима і помітив, що експортером оволодіває нетерпіння. Ну, ні! Його їм не обдурити. Щось таки затівається! Вітер, що рвучко повіяв з моря, вихопив з рук Анабели парасольку і кинув поряд зі столиком. Ньо-Гало, Жозуе, Доктор і полковник Рібейріньйо кинулися піднімати її. Лише Мундіньйо Фалкан і принц Сандра залишилися за столиком. Та підняти парасольку судилося Езекієлу Прадо, що саме нагодився до бару.
Похитуючись від надмірної дози коньяку, він пробурмотів:
— Прийміть з повагою, сеньйоро…
Очі Анабели, обрамлені довгими чорними віями, перебігали з одного чоловіка на іншого, затримуючись на Рібейріньйо.
— Які виховані, які ґречні люди, — промовив принц Сандра.
Тоніко Бастос, що саме прийшов зі своєї нотаріальної контори, з підкресленою дружелюбністю кинувся обіймати Мундіньйо Фалкана.
— Ну, як Ріо? Чи сподобалось вам? От де життя…
Він вивчав Анабелу очима досвідченого серцеїда і найчарівнішого чоловіка в місті.
— Хто мене відрекомендує? — запитав він. Ньо-Гало і Доктор сіли за столик для гри в шашки.
За сусіднім столиком хтось розповідав Насібові дивовижні історії про якусь куховарку. Іншої такої — годі й шукати… На жаль, вона мешкає в Ресіфі, служить в сім'ї Коутіньйо — впливових у місті людей.
Габрієла в дорозі
Пейзаж змінився. Негостинна каатинга[65] поступилася родючим землям, зеленим пасовищам, густим, непрохідним лісам з річками і струмками. Час від часу випадали зливи. Переселенці заночували неподалік від ґуральні в нетрях цукрової тростини, що тихо шелестіла під вітром. Якийсь наймит ретельно пояснив їм, як іти далі. Ще день — і вони будуть в Ільєусі, закінчиться важка подорож, почнеться нове життя.
— Біженці, як водиться, розташовуються табором поряд з портом, за коліями залізниці, в кінці базару.
— А хіба не треба одразу іти шукати роботу? — запитав негр Фагундес.
— Краще почекати. Незабаром вас прийдуть наймати на какаові плантації і на роботу в місті…
65
Каатинга — пустельна зона з рідкими, низькими деревами і колючим чагарником.