Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Того дня чимало тем підлягало обговоренню. Та на першому плані стояла проблема мілини — складна і важлива проблема, пов'язана з найрізноманітнішими подіями: з тим, що пароплав «Іта» сів на мілину, з тим, що незабаром прибуде інженер, з тим, яких заходів вживав Мундіньйо Фалкан («Чого він хоче?» — обурювався полковник Мануел дас Онсас), і, нарешті, з тим, що полковник Раміро Бастос був дуже роздратований. Вже одного цього питання вистачало цілком, аби захопити всіх. А як забути подружжя акторів — красуню блондиночку і жалюгідного принца з обличчям голодного пацюка? Делікатна і чарівна тема, яка дасть матеріал для кепкування Капітанові і Жоану Фулженсіо, для саркастичних зауважень Ньо-Гало і викличе громовитий регіт. Тоніко Бастос, звичайно, почне упадати за балериною, але цього разу його випередив Мундіньйо Фалкан. Зрозуміло, що не через любов до танців привіз її експортер, притягнувши ще й дивакуватого чоловіка; він, мабуть, і проїзд їхній оплатив. Знову ж таки, завтрашній бенкет автобусної компанії. От би довідатись, чому запросили такого-то і не запросили такого-то! А свіжі жіночки в кабаре, ніч з Різолетою…
Ньо-Гало зайшов до бару мимохідь. О такій порі він, як водиться, сидів у податковому бюро.
— Я наробив дурниць, коли, повернувшись додому після прибуття «Іти», ліг спати і проспав до цього часу. Налийте-но чого-небудь, пора йти на роботу.
Насіб, як завжди, подав йому суміш вермуту з кашасою.
— Ну, як кривляко, га? — Ньо-Гало усміхнувся. — Ви були вчора чудовим, арабе, просто чудовим. — Потім він констатував: — Вибір жінок у нас помітно кращає, в цьому немає жодного сумніву.
— Я ще не зустрічав такої вправної молодички… — Насіб пошепки розповів подробиці.
— Не може бути!
З ящиком для чищення взуття з'явилось негреня Туїска; сестри Дос Рейс передали ним, що все в порядку, Насіб може бути спокійним. Надвечір вони пришлють таці з солодощами і закусками.
— До речі, про закуски, — дайте мені щось перекусити.
— Хіба ви не бачите, що в мене нічого немає? Буде лише ввечері. Від мене пішла куховарка.
Ньо-Гало саркастично зауважив:
— Чому б вам не найняти Машадіньйо або міс Піранжі?
Він натякав на двох відомих у місті гомосексуалістів. Перший був мулат Машадіньйо, пральник за фахом, винятково охайна, акуратна людина. Його ніжним рукам сімейні люди доручали полотняні і парусинові костюми, тонкі сорочки, крохмальні комірці. Другий — страшний негр, працював в пансіоні Кастано, вечорами ж його можна було зустріти на узбережжі моря, де він блукав у пошуках розпусних насолод. Хлопчаки швиргали на нього каміння і дражнили: «Міс Піранжі! Міс Піранжі!»
Після такої знущальницької поради Насіб розсердився:
— Пішли б ви… під купу гною!
— Туди я і йду. Буду вдавати, що працюю. Десь згодом я повернуся, і якби ви розповіли про вчорашню ніч — все до найменших дрібниць…
Бар поступово заповнювався людьми. Насіб побачив, як з боку набережної з'явились Капітан і Доктор. Вони йшли обабіч Мундіньйо Фалкана і про щось жваво розмовляли. Капітан жестикулював, а Доктор час від часу перебивав його. Мундіньйо слухав, схвально кивав головою. «Вони щось задумали… — вирішив Насіб. — Що, чорт забирай, робив експортер дома (адже він ішов саме звідти) в такий час в товаристві цих двох приятелів? Приїхавши сьогодні, після майже місячної відсутності, Мундіньйо мав би сидіти у своїй конторі, приймати полковників, обговорювати справи, скуповувати какао». Та вчинки Мундіньйо Фалкана не піддавались логіці, він все робив не так, як інші. Ось він крокує з незалежним виглядом і жваво сперечається про щось з двома товаришами, немовби на нього й не чекають серйозні справи, до мають бути негайно розв'язані, не чекають клієнти, у котрих обмаль вільного часу. Насіб залишив касу на Біко Фіно і вийшов на вулицю.
— Ну як, знайшов куховарку? — запитав Капітан, сідаючи за стіл.
— Обійшов увесь Ільєус. Хоч би на якусь натрапив…
— Коньяку, Насібе. До того ж справжнього! — гукнув Мундіньйо.
— І пиріжків з тріскою…
— Будуть лише увечері…
— Еге, арабе, що тут діється?
— Так можна розгубити клієнтуру. Ми поміняємо бар… — розсміявся Капітан.
— До вечора все буде. Я замовив у сестер Дос Рейс.
— Добре хоч так…
— Добре? Так вони ж три шкури деруть… Я зазнаю суцільних збитків.