Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Давайте я заберу ваші речі, Ніку, щоб ви не чекали тут, — сказала дівчина і почервоніла.

— Ой, спасибі, Те Ма. Мені, звичайно, незручно перед тими, хто попереду, але дійсно важко тут безглуздо стояти та чекати. Кімната номер п’ятдесят сім, — з вдячністю Нік передав дівчині мішок з постіллю та речами.

Дівчина забрала речі і поспішила в пральню. Друзі, що стояли поруч, з подивом та заздрістю дивилися на Ніка. Їм належало ще чимало часу стояти в задушливому коридорі.

— Ну, і що це було? Ти всього пару днів у Школі, але примудрився всюди завести потрібні знайомства. Коли ти все встигаєш? — обурювався Матотору.

— Ти перебільшуєш. Але я дуже сподіваюся ще збільшити кількість знайомих. Так значно легше і приємніше жити, а я вже старий, мені потрібен комфорт, от і доводиться викручуватися. Та якби ти не проводив весь свій вільний час в їдальні, то, напевно, теж вже надбав кілька корисних знайомств за рік, що провчився тут, — парирував Нік. — Гаразд, тут я вам допомогти нічим не зможу, зате з користю проведу час, що звільнився. Зустрінемося на голінні чи вже за обідом.

Нік залишив трохи засмучених друзів в черзі та відправився в підземелля Школи на пошуки потрібного йому спеціаліста. Він уже кілька днів виношував ідею зробити у себе в кімнаті невеликий особистий умивальник, щоб приводити себе в порядок вранці на самоті, а не в оточенні натовпу учнів. Згадавши першу інженерну освіту, він накидав на пергаменті схему умивальника і тепер йому потрібен був фахівець з меблів, щоб зробити тумбу для його задумки. На оглядовій екскурсії по Школі учень-куратор говорив, що на першому підземному поверсі розташовуються різні майстерні, саме туди зараз він направлявся.

На подив Ніка, він був не єдиним, кому знадобилося спускатися в підземелля. Але вже на майданчику першого підземного поверху він зрозумів, що всім іншим було з ним не по дорозі. Решта поспішали в лазню. Сьогодні був банний день для учнів і особливо розторопні учні старших курсів хотіли першими помитися. Він єдиний звернув праворуч у напрямку майстерень.

Довгий коридор з нечастими дверима був добре освітлений, але все одно не полишало відчуття підземелля. Було трохи моторошно. За спиною віддалялися веселі голоси учнів, які йшли в лазню, а попереду було тихо. Коридор оточував різними запахами. Вони були скоріше приємними, нагадували дитинство, коли він із задоволенням ходив у різні майстерні. Тут були запахи шкіри, свіжої стружки, якихось приємних хімікатів та інші зовсім незнайомі запахи. Пройшовши трохи по коридору, Нік помітив потрібні двері. На них був намальований тесляр і написано «Майстер Ілтзе» — меблі та столярні послуги. Чемно постукав та увійшов.