Нові казки під подушку
- Автор: Антонюк Андрей, Михальчук Олег
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176791034
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Нові казки під подушку». Краткое содержание книги:
Так і жив Олександр, навіть не знаючи, як воно, хотіти чогось. Адже він мав усе. Ріс собі хлопчик та й ріс, і от одного разу подумав: «Що ж це таке, що я тут сиджу, у мене все є… Виходить, я навіть захотіти чогось не вмію! Не можна так!»
Прийшов Олександр із цим питанням до батька, і каже: «Батьку, ти дав мені все, але я навіть не вмію хотіти цього. Зроби так, аби я навчився хотіти і мріяти!»
«Добре, синку!» — сказав правитель. І негайно видав указ по всій країні: нічого сину не давати, поки той не скаже «Я хочу».
Вийшов Олександр із батьківського палацу і попрямував до свого. Аж глянув — а його немає! Ні садів, ні охоронців — тільки пустеля, і на її краю стоїть чоловік. Олександр, ледь отямившись, заговорив до незнайомця.
«Скажіть, чоловіче, чи не знаєте ви, куди зник мій палац? Він завжди стояв на цьому місці… Я — син правителя!»
«Знаю! — відповів чоловік. — Але для того, аби почути відповідь, ти повинен цього захотіти!»
«Я хочу знати, де моя оселя!» — вигукнув Олександр, і сам здивувався, як легко це йому вдалося.
«Твій палац знову з’явиться тут… Лише скажи, що ти хочеш, аби він з’явився…» — незворушно відповів незнайомець.
«Я хочу, аби тут знову був палац, з усіма садами, водоспадами, охоронцями і… І взагалі — зі всім, що в ньому було!»
«Добре», — сказав чоловік, і вмить піски пустелі розсіялися і на обрії постав палац, точнісінько такий, яким звик його бачити Олександр. Звідтоді нічого не діставалося сину правителя просто так, він мусив справді чогось забажати і сказати: «Я хочу!» Так і став він далі жити й радіти з того, що тепер бодай щось уміє».
Славко читав із величенним зацікавленням. От би й собі так! Кажеш: «Я хочу!» — і отримуєш все, про що мрієш. Так подумав собі хлопчик і продовжив читати: «Минув час і Олександр знову замислився: «Я можу мати все, чого забажаю. Але чи є у цьому моя заслуга? Що я зробив такого особливого?
Чому мені надано такі привілеї? Інші ж он все життя про щось мріють, а отримати цього не можуть… Треба зробити так, аби батько пишався мною. Слід досягнути всього самотужки! Тоді це буде справедливо і щодо мене, і щодо всіх-всіх навколо!»
І от хлопець вирішив востаннє використати своє право сказати «Я хочу!» Він поглянув на свій палац, усміхнувся і прошепотів: «Я хочу, аби все це зникло. Я хочу, щоб від сьогодні я отримував тільки те, на що заслуговую. Я хочу, щоб мій батько мною пишався!»
І справді, в ту ж мить усе зникло: і палац, і прекрасні сади, і золоті персні з пальців… Синові правителя було трішки тривожно. Він не знав, як житиме далі. Але дуже хотів бути щасливим. І, як розповідають люди поважні й мудрі, Олександр таки став щасливим — і щастя те було дуже солодким, бо всього у житті він досягнув сам!»
Прочитавши останнє речення, Славко закрив книжку і усміхнувся. Тепер він знав, що, аби отримати щось у житті, треба багато працювати. А ще треба мріяти і робити все для того, щоб мрії здійснювалися.
«Це ж навіть цікавіше! Якби у житті не було жодних труднощів, то ніхто нічому не навчився б», — подумав Славко.
Того ранку, крім всього іншого, хлопчик вирішив, що здійснювати свої мрії — це класно. Але ще краще — здійснювати мрії та звичайні щоденні бажання близьких людей. Навіть якщо для цього доведеться відкласти власні «важливі справи».