Нові казки під подушку
- Автор: Антонюк Андрей, Михальчук Олег
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176791034
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Нові казки під подушку». Краткое содержание книги:
Нам у цирку допоможуть.
От вони усі разом
Із ведмедиком гуртом
На санчата примостились —
І до міста покотились.
Ось і цирк! Горять вогні.
В залі повно дітлашні!
Друзі в чергу чемно стали,
Щоб потрапити до зали.
Ліхтарі горять яскраві,
Зазвучали труби браві,
Барабани гатять гучно,
Що ж, нікому тут не скучно!
У малят палають лиця,
Геть розширились зіниці.
Ведмежатко каже стиха:
«Чи не буде часом лиха?»
На арені звірям тісно,
Всі вони артисти, звісно.
Поні, тигри, левенята —
Та не видно мами й тата.
Ось мелодія печальна —
Ця історія повчальна.
Оплески звучать розкішно —
Йде Ведмедиця неспішно.
Музика гучніш лунає,
А вона когось шукає.
Наче в танці, ходить плавно,
Дуже вправно, дуже славно,
Та в очах її неспокій —
Ось взялась вона у боки
І поглянула з арени.
Ведмежа — мерщій на сцену.
До ведмедиці гукає:
«Мамочко, я Вас шукаю!
Повертайся разом з татом,
Бо без вас — холодна хата».
Ну їх, ваші заробітки,
Хай веселі будуть дітки!
У різдвяне світле свято
Хай не плачуть оченята.
Хай радіють до нестями,
Й дітлахи, і тата й мами.
Хай дарує Бог тепло
В кожну хатку чи кубло.
Звеселилось ведмежатко:
В рідній хаті — мама й татко.
Мріють, пестять і любують,
Радісно Різдво святкують.
Завітайте до них, друзі, —
Знають їх в усій окрузі.
Тепло й затишно у хаті,
Почастують, чим багаті.
Сяє Зіронька-зірниця.
В теплій хаті гарно спиться.
Коли поруч мама й татко,
Дуже добре ведмежатку.
Тарас Тополя від гурту «Антитіла»
Якщо захотіти...
Святослав повернувся зі школи, як завжди, по обіді. Зазвичай він спершу сідав до столу — бабуся щоразу готувала для улюбленого онука щось смачненьке. Потім брався виконувати домашні завдання, читав параграфи з географії та фізики, складав наплічник до школи на завтра і тоді вже міг займатися своїми справами.
Щоправда, часу на «свої справи» Святославу завжди бракувало. Інколи бабуся просила допомогти їй на кухні; інколи мама ще зранку залишала записку з переліком прохань (повитирати порохи на меблях, купити щось у крамниці, погодувати морську свинку Дульсинею і так далі). Тож зайнятися «своїми справами» Славкові вдавалося хіба що ввечері. Сьогодні витирати порохи хлопцю зовсім не хотілося. Водячи вологою ганчіркою по поличці, він подумав: «Як це все-таки несправедливо! От встаєш зранку і йдеш до школи, там з усіх сил вчишся… Потім вчишся вдома, пишеш рівняння, розв’язуєш задачі, читаєш підручники, декламуєш вірші… І після цього всього навіть хвилинки не залишається! А у мене ж стільки всього важливого!»
«Все важливе» у розумінні Славка — це те, чим він захоплюється. Наприклад, хлопець дуже любив ліпити з пластики різні фігурки. Одного разу зліпив навіть ціле казкове місто — з цирком, трамваєм і парками. У парках стояли фонтани і росли дерева. Власний будиночок Славко зліпив з червоної пластики, а дах змайстрував із дерев’яних зубочисток.
Хлопець полюбляв працювати саме з пластикою, а не з пластиліном. Бо пластику, коли все вже виліплено, можна потримати трохи у гарячій духовці, тоді вона затвердне і довше зберігатиметься. А пластилін — що? Ліпиш-ліпиш, а потім прийде хто-небудь, візьме і зліпить з твоїх шедеврів якийсь непотріб. Пластилін для Славка був якимось надто нетривким матеріалом.
Міркуючи про те, що хоче зліпити цього разу, Славко таки закінчив витирати порохи. Аж тут з кухні озвалася бабуся: — Славчику, а ходи-но сюди! Хочу тебе про щось попросити!
Бабуся саме готувала гречаний пиріг до вечері і їй забракло трьох яєць. Тож вона дала хлопчику гроші і попросила збігати до крамниці. Надворі було холодно, і виходити з теплої квартири Славкові зовсім не хотілося. Але ж бабуся попросила, то треба йти…
«Ну от… Це ж я іще маленький, а вже стільки роботи маю: і порохи витерти, і яйця купити! А як воно буде, коли я виросту і стану дорослим? От би займатися в житті лише тим, чим хочеться. І ще добре було б завжди-завжди отримувати те, чого бажаєш! Як би то таке зробити?»
Про це думав Славко, вертаючись із крамниці. І раптом хлопчик ледь не підскочив — він зрозумів, у кого можна дізнатися відповідь! Бо хто завжди все про всіх знає? Святий Миколай! Він уважно наглядає за кожною дитиною у світі і, напевно, про дорослих теж може багато розповісти. От у нього Славко і вирішив запитати, як завжди отримувати те, чого хочеш, і як ніколи не займатися тим, до чого душа не лежить.