Нові казки під подушку

Я робив усе, що міг, уявляючи собі маму з татом. Старався не надто грюкати і шуміти, щоб не потривожити бабусю. Вона й так стомилася, бідна. І взагалі, не так уже й погано з нею було: я тепер і вчуся краще, і про маму багато всього знаю, і господарювати навчився. Майже…

Я порахував страви на столі. Кажуть, їх має бути дванадцять. У нас було тільки шість: узвар, кутя, вареники, хліб, борщик з вушками і капуста з грибами.

Аж тут у дверях провернувся ключ... Хто там? Двері прочинились, і я побачив мамусю! А потім тата. Я так скучив за ними!!! Ми довго обіймались, а потім мама спитала про бабусю.

— Луко, де ти її подів? Зачарував і перетворив у...

— Бабуся спить!

— І справді. А коли ж вона встигла стільки всього наготувати? Змучилась, мабуть, і заснула тому...

— Мамусю, це я зробив.

— Ти ж мій фантазерчику! Та ти навіть горнятко сполоснути не вмієш, не обманюй маму.

— Ой-ой-ой! Я ж усе проспала! Діти приїдуть, а я тут відлежуюся! — почулося з кімнати.

Ми веселою юрмою влетіли до бабусі і сказали, що так, вона вже все проспала!

Бабуся забідкалася, підвелася з ліжка і пошкандибала до вітальні, де ми завжди святкуємо...

— Ох! Діти! Коли ж ви все встигли?! — бабуся обійняла маму вдячно, але мама зі здивуванням сказала:

— То не я, мам.

— Звідки ж тоді все це? — чудувалася бабуся. — Я ж прилягла, коли тут ще був такий безлад!..

Усі погляди зупинилися на мені. У мене аж щоки запашіли. Відчуття було таке святкове і піднесене, я почував себе справжнім героєм! Мама мовчки дивилась на мене й світилася від захвату та радості! Тато розглядав стіл, а потім помітив у кутку кімнати облиту узваром скатертину, яку я необачно там залишив.