Щоденник про війну в Палестині [calibre 3.46.0]

Нова позиція, яку ми мали зайняти, розташовувалась поперек лінії постачання комплексу поселень, що підносились над дорогою в Негев. Як сама позиція, так і весь шлях до неї, були цілковито піддані обстрілам із поселень групи Неґба. Командир роти, котрий мав захоплювати позицію підійшов до мене і сказав: «Це божевілля та безглуздя намагатись захопити це місце.» У глибині душі я розумів, що його слова були не надто далекими від правди. Проте я також усвідомлював надзвичайну важливість взяття під контроль перехрестя (Перехрестя було життєво важливим для руху із заходу на схід: із Асдуда до аль-Халілю (Хеврона) та із певночі на південь, тобто із центральної Палестини до Негеву – прим. перекладача). Весь план захоплення Неґби залежав від успіху нашого взяття цього перехрестя. Я сказав командиру роти: «Я піду разом з тобою.»

О третій ранку я зібрався разом із командиром роти і його людьми. На світанку ми мали зайняти перехрестя й наші люди мали там окопатись і міцно вистояти перед концентрованим ворожим вогнем. Бій за Неґбу розпочався.

Після того, як рота освоїлась на перехресті, я відчув що немає потреби в моїй подальшій присутності. Тож я вирішив повернутись до штаб-квартири батальйону. Вкінці незахищеного шляху до перехрестя я зустрів штабного офіцера бригади, що йшов перевіряти успіх операції. Він був здивований тим, наскільки незахищеним був цей шлях і вдень мусив їздити по ньому на бронетранспортері Брена. Я повернувся разом із ним у бронетранспортері. Та коли ми повернули назад трапилася подія, одна із тих, в які доля так любить гратися. Ми почули звуки пострілів, що доносилися із кукурудзяного поля зовсім поряд з нами. Штабний офіцер бригади сказав: «Хто б не стріляв у кукурудзі, здається він там один. Ходімо виженемо його.» І бронетранспортер спустився і заїхав у поле. Раптом стрілянина затихла й навколо запала цілковита тиша. Ми обдивились поле, але не змогли нікого побачити або почути. Гаяти більше часу не було сенсу, тож ми повернулись назад, щоб виїхати на дорогу. Але в один особливий момент незбагненний внутрішній голос застеріг мене. Це був момент, коли бронетранспортер, піднявши свою передню частину, щоб виїхати на дорогу, відкрив свій дах для огляду того, хто міг стріляти в кукурудзі позаду (Носій Брена є легким бронетранспортером, що має броню по бокам, але не має на даху – прим. перекладача). Це не було витвором уяви і я не знав як почуватися в цій ситуації. В той самий момент, коли перед бронетранспортера піднявся на край дороги, вогонь, що перед цим притих, відкрився знову й мене охопило дивне відчуття в грудях. Ніби щось м’яко влучило в мене. Я глянув донизу й побачив, що мої груди омились кров’ю. Я одразу ж зрозумів, що мене підстрелили. Куля пройшла через грудну клітку поблизу серця. Я витяг носовичок і спробував зупинити кровотечу.