Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
З метою активізації початого руху в Севастополь з Росії прибули депутати парламенту (С. Бабурiн, М. Павлов, північноморець контр-адмірал Р. Чеботарьовський та інші). Ця група, прибувши до Криму, тим самим дозволила собі фактично втрутитися в справи незалежної держави. 19 січня група, по суті, стала ведучою мітингу, на якому мені випало бути присутнім. С. Бабурiн заявив, що “якщо політики примусять нас розійтися по національних квартирах, Росія своїх громадян напризволяще не покине”. І далі: “Якщо ми збережемо віру в країну і вистоїмо, держава відродиться”. Один з лідерів Республіканського руху Криму (РРК) навіть висловив готовність “захищати Севастополь і оголосити призов до складу самооборони”.
Відтоді почалася тісна взаємодія командування Чорноморського флоту з РРК та іншими громадськими організаціями сепаратистського спрямування. Працював я тоді в прес-центрі ЧФ, і мені не раз доводилося бути свідком того, як координували свої дії лідери РРК Олександр Спахов і Олександр Круглов через начальника прес-центру флоту капітана 1-го рангу Андрія Лазебникова з командувачем ЧФ адміралом Iгорем Касатоновим. Так, 19 січня, в день мітингу, комфлота наказав організувати начебто стройову прогулянку містом, яка за часом, знову ж таки “випадково”, збіглася з закінченням мітингу, учасники якого пройшли містом, замикаючи стрій моряків.
Надалі прес-центр Чорноморського флоту перетворився в своєрідний штаб з координації дій місцевих націонал-патрiотів. За командою з прес-центру група галасливих жінок пенсiйного віку могла в будь-який момент організувати в певному місці пікет, привітати політичних гастролерів з Москви, дати інтерв’ю російським журналістам. Тоді ж почалися тісні зв’язки адмірала Iгоря Касатонова і депутата Сергія Бабурiна, який жив на дачі Касатонова під час свого приїзду. З москвичами-журналістами, що приїжджали, комфлоту не раз передавав листи для депутата Бабурiна. Все це потім сприяло зміцненню позиції Касатонова в парламенті Росії. До того ж група Сергія Бабурiна з фракції “Росія” і стала iніціатором перегляду документів 1954 року про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.
Під враженням постанови Верховної Ради Російської Федерації, в якій було доручено комітетам Верховної Ради РФ разом з Міністерством закордонних справ Росії розглянути питання про конституційнiсть рішень 1954 року щодо передачі Кримської області зі складу Російської Федерації до складу УРСР, а також під посиленим тиском місцевих націонал-патрiотів Верховна Рада Криму взяла курс на відокремлення від України. Президія Верховної Ради в своїй заяві, що з’явилася в ті ж дні, підкреслювала, що парламент керується виключно волевиявленням кримчан, які можуть вирішувати свою долю, зокрема й “... на загальнокримському референдумі” (“Крымская правда”, 31 січня 1992 р.).
Ця заява ще більше активізувала сепаратистів, зусилля яких негайно віддзеркалилися на всьому житті Криму. Цьому значною мірою сприяли подвійна позиція спікера кримського парламенту Миколи Багрова, а також усе чіткіше окреслювана проросійська позиція командування Чорноморського флоту, яку маскували під гаслами СНД.
Досить витриманими були в ті дні севастопольські народні депутати. В своєму зверненні до президентів України та Росiї вони висловили прохання “швидше на політичному рівні вирішити проблему флоту”. Проте ставлення голови Севастопольської міськради Iвана Єрмакова до подій, пов’язаних з флотом, було вкрай суперечливим. А 17 січня на прес-конференції, де були присутні близько тридцяти іноземних кореспондентів, він заявив, що передачу Севастополя разом з Кримом Україні проведено незаконно.
Не можна сказати, що керівництво України в ті дні не діяло, проте воно відверто недооцінювало ситуацію та можливі наслідки. До Севастополя приїжджали групи депутатів Верховної Ради, представники Міністерства оборони України, МЗСу... Однак жодних рішучих дій з боку керівництва України не було.
З посмішкою зустрів тоді багато хто на флоті звернення Леонiда Кравчука до Бориса Єльцина з вимогою усунути з посади командувача ЧФ адмірала Касатонова через те, що той не прийняв українських парламентарів. Президент Росії скромно промовчав. У відповідь на звернення українського лідера свою позицію висловив Головний штаб ВМФ СНД, який повністю схвалив дії адмiрала.
Касатонов також поквапився відгукнутися, заявляючи на прес-конференції: “Я дію цивілізованими методами... “ Що саме мав на увазі під “цивілізованими методами” командувач флоту, можна було побачити, спостерігаючи його дії та покалічені долі моряків, які вирішили служити Україні.