Таємничий голос за спиною
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Серия: Таємничий голос за спиною #1
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0593-6
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємничий голос за спиною». Краткое содержание книги:
— Що? Якого працівника?
— Там… хтось підглядає зараз…
— Що? Хто?.. Стривай, я зараз вийду…
Збиваючись, Женя розповів про лисого дядечка з біноклем.
— Ану, ходімо…
Незнайомця вони зустріли на вулиці біля нового будинку, він виходив з подвір'я. Глянув на Женю, на капітана, трохи зблід, але пішов прямо на них.
На вулиці він здавався ще вищим і могутнішим. Легка спортивна куртка була розстебнута, з-під неї виднілась майка з яскравими іноземними написами, що облягала широченні груди культуриста, на яких висів бінокль.
— Пробачте! — Капітан козирнув, — Дозвольте кілька питань.
— А що таке? — «Культурист» глянув на Женю, і якби поглядом можна було спопеляти, від Жені лишилася б на тротуарі жменька попелу.
— Та от… хотілося б, пробачте, дізнатися, з якого ви райвідділу?
— Що?.. — Він знову блиснув на Женю. — А-а… То я пожартував…
— Дотепний жарт. Будь ласка, ваші документи.
— Що-о? А з якої це речі? — Дядько дивився нахабно й визивно.
— Пробачте, ми розслідуємо зараз одну справу, і, думаю, вас не образить…
— А причому тут я до ваших справ?
— Ваша агресивність починає здаватися підозрілою, — капітан говорив дуже ввічливо, але твердо. Здоровань не витримав і потягся своєю величезною рукою до кишені. Витяг посвідчення, простягнув капітанові. І тільки тут Женя помітив на його куртці значок майстра спорту.
— Ще раз пробачте, товаришу Шипуля, але чи не будете ви ласкаві пояснити, чим вас так зацікавили вікна й балкон квартири Граціанських?
— Яких Граціанських? Не знаю ніяких Граціанських. — Шипуля явно нервував, — Я нікуди не дивився… Та що ви мене допитуєте? Що вам треба? Я нічого протиправного не робив. Пацан вам щось наплів, а ви… Не маєте права! Недарма, недарма пишуть про зловживання міліції.
— Та ви не гарячкуйте. Ніхто вас не допитує. Можете не відповідати. Ще раз пробачте. Будь ласка! — Капітан простягнув Шипулі посвідчення. — А документ, між іншим, не дійсний. Ще позаторік треба було продовжити.
Шипуля нічого не сказав, мовчки взяв посвідчення, мотнув головою й пішов.
— До побачення! — у спину йому гукнув капітан. Шипуля обернувся.
— Мені з вами бачитися ні до чого. Прощайте!
І, вже не обертаючися, завернув за ріг.
— Хто він? — спитав Женя.
— Тренер з боротьби самбо. По-моєму, колишній. Спасибі тобі, Женю, за оперативність. Молодець. Цей Шипуля Василь Іванович, може, й не просто з цікавості дивився у бінокль. Але не будемо надто підозрілими. Може, ми й помиляємося. А що ти там робив на горі? Чого ти поліз зазирати?
— Хотів дізнатися, чи не приїхали… — почервонів Женя.
— Я тебе дуже прошу. Ти, будь ласка, власного розслідування не проводь. Бо ще, чого доброго, й тебе шукати доведеться. — Капітан Горбатюк подивився Жені просто у вічі. — Я тобі наказую, чуєш! Сам, без мого дозволу, нічого у цій справі не роби. Домовилися?
— Ну… добре… — не дуже охоче погодився Женя.
РОЗДІЛ VI
Капітан Горбатюк мав підстави для того, щоб непокоїтись і попереджати Женю. Сьогодні зранку у нього відбулася зустріч і розмова з десятикласником Валерою Лобуренком.
Хоч Валера й намагався триматися впевнено і зухвало, відчувалося, що він нервує і щось приховує.
— Скажи, будь ласка, в суботу ти заходив у туалет на третьому поверсі після п'ятого уроку? — спитав капітан.
— Здається, заходив. А що — треба було взяти дозвіл у міліції?
— З п'ятикласників нікого там не бачив? — наче й не помічаючи глузливого тону, продовжив капітан.
— А-а… ви про те зникнення… Ні! Я його не бачив. А якби й бачив, то не помітив би. Я не для того туди заходив… — хлопець сміявся просто у вічі капітанові.
— Я розумію, що не для того, — спокійно сказав капітан.
— І не для того, щоб вколотися! Я не колюся! — раптом сказав Валера, і в очах його спалахнув злий вогник.
— А чого ти про це говориш? — щиро здивувався капітан: «Справді, чого він про це говорить? Крім Регіни Ігнатіївни ніхто про анонімний лист не знає… Вона пообіцяла нікому не говорити ні про лист, ні про розмову».
— А… а вас же це цікавить? — трохи розгубився Валера.
— Хто тобі сказав? Ні! Звідки ти взяв? — Капітан пильно дивився на хлопця.
— Ну… зараз же… — Валера одвів очі, — зараз же так борються з наркоманією, токсикоманією…