Смак свіжої малини

— Ну, коли запрошує така дама. Ну що ж. У мене немає виходу.

За місяць Сташек поселився у нас.

— Це справдешній скарб. Я не можу дозволити йому вислизнути, — пояснювала мама.

Вони зійшлися як пара чобіт. Попередні чоловіки не витримували пресингу. І йшлося не про звичайні родинні питання штибу: «Знову шкарпетки на підлозі?», «Чому ти не спустив воду в унітазі?», «Коли ти нарешті винесеш сміття?» В нашому домі вікна миються раз на місяць, меблі пересуваються раз на півроку, а ремонт триває практично без перерви. Закінчиться в кухні, а треба вже поміняти плитку в лазничці, а потім покриття в коридорі. І все мусить сходитися до міліметра, збігатися до секунди. Коли я поверталася з вечірки, мама вітала мене на порозі з годинником у руці.

— Ти обіцяла прийти о десятій. Я вмирала від хвилювання.

— Тільки сім на одинадцяту, мамо.

— Ти хотіла б умирати цілих сім хвилин? Навіть шибеник так довго не мучиться.

Дискутувати було марно. Я це терпіла, Ірек теж, але мамині чоловіки — ні. Зате Сташек почувся у нас, як риба у воді. Зривавсь о шостій і відразу брався до сніданку. По три тости на кожного. Свіжа кава, для мене чай. Потім готував мамі одяг і косметику, навіть витискав зубну пасту на щітку. Біля восьмої чистив картоплю або мчав на закупи. Сташек був на пенсії й підробляв санітаром у лікарні. Це відбирало в нього п'ять-шість годин на день, тож він завжди мав час, аби відвідати маму на роботі. Забігав до неї принаймні двічі на день. Приносив другий сніданок і квіти, вкрадені з поблизьких клумб. Коли вона поверталася, вітав її у фартушку з написом «Смачного!» і вже від порога гукав, аби вона скидала черевики.

— Ванна чекає. Нині м'ятна, бо спека, — інформував він, беручись до чищення черевиків. — Ти заходила кудись дорогою?

— А що?

— Бо в тебе на підборі трохи сірої глини. А дорогою до нас є тільки пісок. Ти мене з кимось зрадила?

— Я тільки провідала Лідку. Вона мешкає попід лісом, — відповідала мама, зненацька захоплена власницькими почуттями Сташека.

— Завтра я досліджу тамтешні ґрунти. А тепер прошу до лазнички, бо обід уже парує.

Найгіршими були суботи. Я приїжджала на вихідні, щоб відпочити й відіспати шалені ночі, а тут Сташек робив побудку о п'ятій ранку й починав прибирати. Спершу мив вікна, потім витріпував килими й перестеляв постелі.

— Ірек пилососить, а Малинка нехай береться до прання, — розподіляв він обов'язки.

— А я? — кокетливо запитувала мама.

— Ти повинна відпочивати і дбати про себе. Я записав тебе на третю до перукаря. Тільки зразу повертайся, бо о п'ятій підвечірок. Морозиво в бісквіті.

— У того Сташека бракує клепки, — сказав мені колись Ірек. — Він майже взагалі не спить.

— Звідки ти знаєш?

— Я кілька разів вставав до клозету. Було добре за північ, а той сидить собі з пультом проти телевізора і стрибає по каналах. За десять хвилин він клацнув пультом понад сто двадцять разів.

— Ти рахував?