Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Може, він тільки перед смертю зрозумів, що помилявся?
— Ево, його життя не стало б кращим лише тому, що за п'ять до дванадцятої він упав на коліна.
— Краще пізно, ніж ніколи, — визнала я. По кількох пивах я люблю зронити якусь глибоку сентенцію. — А тим часом цікаво, чому воно так є?
— Що? — відповіла питанням Йолька.
— Чому люди дивляться на кінцівку, а не на все вкупі? Бо уявіть собі подружжя. Щасливе. Чувак вірний як лебідь і раптом раз у житті скакає в гречку. Дістає інфаркт і конає в ліжку іншої. Що робить класична дружина? Дивиться на це крізь пальці?
— Еге ж, іще чого, — іронічно ствердила Евка.
— А тепер інша пара. Чувак не ночував удома і двох ночей. Не їздив із дружиною у відпустку. Не водив її ні в кіно, ні на забави. Утікав з іншими. Коротше, відсутній. І так прожив сімдесят років. Урешті його трапив інсульт, — параліч та інвалідний візок. Шаленства закінчилися. «Добре, що я вибрав тебе». «Яке щастя, що ти зосталася зі мною». А дружина? Крадькома втираючи сльозу, вона доходить висновку, що варто було чекати. Відчуваєте атмосферу? Вона півсторіччя мучилась — і щаслива.
— А ти воліла б, аби вона була нещаслива? — обізвалася звідкись із-за гальби Евка.
— Ясно, що ні. Тільки та, що мала й справді гарне життя, розпачає. Чому люди дивляться тільки на кінцівку?
— Є чимало причин, — Йолька вигідно відкинулася на кріслі. Зараз розпочнеться лекція. — Захисні механізми, які не припускають думки, що наші муки були непотрібними, а важке життя — безсенсовним. Ми можемо це спостерігати у випадку дружини Плейбоя. Поза тим, ефект контрасту, егоцентризм чи самозапрогнозоване пророцтво.
— Як у випадку пані Лебідь? — запитала я.
— Це можливо, зокрема, в поєднанні з депресією, — притакнула Йолька, — хоч, звісно, тут могли діяти й інші чинники.
— А мені здається, — втрутилась Евка, — що кінцівка така важлива саме тому, що стається в кінці. Ну чого ви смієтесь?
— Ми, та де? — запротестували ми. — Це в нас просто такий вираз обличчя, бо весна надходить.
— То вислухайте мене і виправте, якщо я не маю рації. Ми все життя переживаємо якісь чвари, миті щастя, маленькі й великі драми.
— Не без цього. — Йолька потягнулася по солону соломку.
— Припустімо, що ти щойно закохалася зі взаємністю. Відчуваєш легке ошелешення, ейфорію й таке інше. Тоді ти не думаєш про давні поразки й невдалі романи.
— Я думаю. Сказала б навіть, що переймаюся.
— Ти, Малино, будеш перейматися навіть у раю, — рокувала Йолька. — Мені здається, що в тебе невроз нав'язливого стану. Хоча не можна виключати маніакально-депресивного психозу.
— Я можу закінчити? — нагадала нам про себе Евка. — Тож коли ми щось переживаємо, то переживаємо саме це, а не старезні історії сторічної давності. Може, нам і сяйне якась думка, острах чи надія, але пережиття зостанеться пережиттям. «Я нещаслива зараз, — думає пані Лебідь, — і мене не обходить те, що було колись». «Я нарешті щаслива», — думає пані Плейбой, гладячи чоловіка по паралізованій нозі.
Евка на мить замовкла.
— Аж урешті, — загриміла вона, — одне з пережиттів стає тим останнім. Нас нічого більше не спіткає, принаймні тут, на землі. Може, тому ми й переоцінюємо його вартість. І, може, тому погоджуємось на те, щоб наше життя нагадувало холодний рідкий кисіль, за умови, що на самому вершечку того місива нас чекає маленька вишенька в шоколаді. І що, ми мусимо тішитись? Чи я не маю рації?
— На жаль, почасти маєш, — визнала Йолька.
— Чому «на жаль»?
— Бо твоя сентенція доводить, як небагато людей ладно визначити собі мету в житті. Вони животіють від однієї події до іншої. Пливуть як колоди, дозволяючи життю тягти їх за ногу. Не хочу вас пригнічувати, але ви робите ту ж помилку.
— А ти?
— Я, на відміну від вас, узяла кермо в свої руки. Визначила собі мету й простую до неї.
— Може, це тобі так тільки здається, а насправді ти пливеш разом із іншими колодами?
— Ево, я знаю, чого хочу, — боронилась Йолька. — А ви знаєте? Якщо ні, то ви змарнували черговий день.
21.03. Що це, власне, означає — змарнувати життя? Мушу побалакати з доктором Губкою. Відвідую його в середньому раз на місяць. Ми й далі працюємо над картиною мого випадку. Я розповідаю про себе, а Губка доповнює нарис і принагідно жонглює ліками.