Останній раз

Оформлення необхідних документів тяглося близько місяця. У Антона не виявилося закордонного паспорта, Віта вирішила закріпити свої знання англійської на якихось дуже прискорених курсах, із замовленням квитків на літак вийшла затримка... Малахов лютився, що гроші не прискорюють справи, ганяв своїх до сьомого поту, одначе бюрократична машина від цього не пришвидшувалася, бо що то — окремі гвинтики? Антон і Віта скористалися липовими прізвищами, штампи про прописку лише були схожі на справжні. Та при бажанні можна було переконатися, що за вказаною адресою проживають саме означені громадяни. Несподівано виникла ще одна проблема: американці не поспішають відкривати візу людям, котрі не мають сім’ї. Нічого не тримає на батьківщині, потенційний емігрант. Антон засміявся, довідавшись про це, але сміх сміхом, а час іде. Малахов не мав абсолютно ніякого впливу на американських дипломатів, але саме у вирішенні цієї проблеми він проявив себе із розмахом: до Дарницького загсу підкотив кортеж із «шестисотих», стрижені крем’язні із квадратними плечима відчинили двері до кабінету мало не ногами, жінка оговтатися не встигла, як перед нею на стіл лягли кілька зелених папірців із портретом президента Франкліна і два паспорти. «Чекати ніколи, любов до гроба, оформити треба. По-бистрому!» Начальниця на гроші втупилася, як удав на кролика, у голові вже калькулятор клацав, і рішення прийняла миттю — раз любов, то перешкоджати не можна, спішаться нині молодята...