Останній раз
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Переводчик: Ю. Стадниченко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній раз». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Надруковано у журналі «Березіль», 1999. № 5-6
Переклад з російської Ю. Стадниченка.
— Відверни свою морду. Дивись прямо, — звелів Антон.
Кіт підкорився. Дуло ткнулося йому в потилицю.
— Я так розумію — це твій напарник, — він намагався не втрачати чоловічої певності. — Приємно познайомитися, мадам...
— Заткни пельку, — Антон зиркнув на годинник. — Отже, я іду. У неї сотовий телефон при собі. Буду сигналізувати кожні п’ятнадцять хвилин. Якщо ти нас підставляєш, і я не озвуся за п’ятнадцять хвилин, вона тебе застрелить. Зрозумів?
Кіт кивнув.
— Не нудьгуйте! — Антон вийшов, хряпнувши дверцятами.
Від «мерседеса» його відділяло метрів п’ятсот, котрі він подолав неквапом, зиркаючи на всі боки. Як і було домовлено, Антон відчинив задні дверцята і, вмостившись у салоні, з задоволенням відзначив, що у машині кондиціонер. Чоловік, що сидів поруч із водієм, повернувся і простягнув руку.
— Здоров!
Якби Антон не знав, що Малахову сорок два, то не зміг би точно визначиш його вік. Голова його була поголена, як більярдна куля. Саме за звичку ходити голомозим він і отримав прізвисько Круглий. Ніс йому колись давно зламали, зробивши Малахова чимось невловно схожим на постійних супротивників Роккі-Сталлоне по ринґу. Однак сірі очі, розумні й жваві, не пасували до загальної зовнішньої дебільності, котра так і випромінювалася з кожного поруху авторитета. Потиск руки був коротким і міцним, Антона це чомусь заспокоїло — сильні люди, якщо вони ще й не дурні, не звикли робити дурниць, а важко тільки з ідіотами, вони непрогнозовані і тим небезпечні.
— Гайда до мене в офіс. Там ніхто не заважатиме. Один на одного легше через стіл дивитися. Мені тут сидіти нудно.
— Нехай так, — Антон вагався лише кілька секунд.
Від Солом’янської площі, місця їхньої зустрічі, до Подолу їхали мовчки. Один тільки раз Антон, зиркнувши на годинник, попросив у Малахова дозволу скористатися телефоном і тут же, з машини, подзвонив Віті.
— Усе нормально, — промовив у трубку і дав відбій.
— А якби ненормально? — поцікавився Круглий.
— Тоді б ти сам побачив усі наслідки.
— Круто, круто, — Малахов посміхнувся.
Офіс Малахова займав два поверхи старого будинку неподалік Контрактової площі. Антон знав, що увесь будинок викупив і відремонтував той-таки Малахов через підставних осіб. Вважалося, що його фірма просто орендує приміщення, насправді структури з різноманітними назвами, котрі розташувалися по сусідству, по суті були частинами маленької малахівської імперії, оплотом, неприступною цитаделлю. Перший поверх займало агентство «Моноліт». Воно надавало послуги по охороні офісів і приватних осіб, охороняючи заодно розташовані в будинку фірми. Під цією назвою Малахов замаскував штаб своїх бойовиків. Двоє запакованих у камуфляж здоровил байдуже провели Антона поглядом.
У передпокої перед кабінетом Малахова секретарка теревенила по телефону, манірно посмоктуючи дорогу дамську сигарету «Море». Шеф навіть не глянув у її бік, відімкнув ключем двері кабінету і жестом запросив гостя. Антон присів на стілець з боку столу.
— Вип’єш?—
— На роботі не п’ю. Спекота.
— То ти на роботі?
— Можна сказати й так. Мені подзвонити треба.
— Ти ще довго телефон ґвалтувати будеш?
— Поки розмову не закінчимо і ти мене назад не відвезеш.
Малахов кивнув на трубку радіотелефону. Коли Антон дав відбій, господар кабінету гмикнув.
— Ну, то про справи?
Малахов легенько пустив «Мальборо» по гладенькій поверхні столу гостеві, за нею — запальничку із золотою монограмою.
— Судячи із замашок, мужик ти крутий. Для мене головне — зроблена робота, решта мене не хвилює. Отже — клієнта звати Олександр Селіді, з одеських греків. Живе в Штатах уже років із десять, отримав громадянство. Там у нього своя фірма, операції з нерухомістю. Він мені заважає.
— Чим? — Антон струсив попіл у попільницю.
— Це — тебе не стосується, — брови Малахова незадоволено смикнулися. — Я плачу тобі за роботу. І яка тобі печаль, кого і за що хоче прибрати з дороги замовник?
— Гаразд. Давай далі.
— Усі витрати — візи, паспорти, квитки, проживання там — я беру на себе. Платня — двісті штук баксів. Термін три тижні, відлік іде з першого дня у Штатах, треба впоратися швидше. Як це ти зробиш — мені до задниці. Нещасний випадок — нормально, але хай усі знають, що це організовано. Іншим буде наука. У Штатах вас зустріне моя людина...
— Ні. Чим менше людей...
— Послухай. Ти розумний мужик. Як ви освоїтеся? Нова країна, мовний бар’єр, свої правила й порядки. Вам потрібен ґід. Окрім того, він буде виконувати ваші накази.