Останній раз
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Переводчик: Ю. Стадниченко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній раз». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Надруковано у журналі «Березіль», 1999. № 5-6
Переклад з російської Ю. Стадниченка.
— Це ще чому?
— А вони тут усі на вегетаріанстві схибнуті, — Антон кинув фотографію на журнальний столик, рішуче зняв трубку, набрав на кнопочному дискові потрібний номер. — Хелло, хлопчики! Мені Льодика треба, він там далеко? — Віта посміхнулася, схвалюючи його манеру спілкуватися з місцевою братвою, він підморгнув у відповідь: — Мені називатися, чи ти впізнав? Отак. Коротше, мені потрібен телефон доньки грека в Каліфорнії. Ти будеш мене щось іще запитувати? Тобі це сказали робити, чи мої забаганки виконувати? О, молодець, так і далі тримайся. І постарайся ще сьогодні. Бай.
Як усяка східна людина, Олександр Селіді легко переносив спеку. В усякому разі, йому так здавалося, аж поки він не перебрався до Нью-Йорка. Влітку кожна клітинка живого організму в цьому місті відчувала просто пекельне полум’я. Розпечений асфальт, розпечені автомобілі, в салонах яких почуваєш себе курчам у мікрохвильовій пічці, розпечений бетон хмарочосів, і що вище до сонця, то важче дихати. А якщо додати смог від вихлопних газів... Коротше, лайно, не повітря, як стверджують «зелені». Тому Селіді офіс обладнав найпотужнішими кондиціонерами, жалюзі на вікнах весь час були опущені, а самі вікна ніколи не відчинялися, щоб свіже кондиціоноване повітря всередині не змішувалося з важким і гарячим ззовні.
— Доброго ранку, містере Селіді!
— Доброго ранку, Міллі. Зайдіть до мене за п’ять хвилин.
Секретарка діловито кивнула і мерзлякувато пересмикнула плічками, коли бос зник за дверима кабінету. Вона не страждала від нью-йоркського літа і трохи мерзла в охолодженій кондиціонерами приймальній. Хоча це, щоправда, була єдина претензія, яку вона могла висунути босові. Взявши її до себе в секретарки, Селіді допоміг старому, ще з одеських часів, приятелеві Борі Крачковському, влаштувавши на роботу його доньку Людмилу. Це тут, у Америці, вона стала Меліндою Крачковські і нещодавно навіть заручилася із тридцятирічним юристом Юджином Гловером, перспективним молодиком, працівником солідної адвокатської контори, клієнтом якої певний час була фірма «Хронос Лімітед». Сам же Боря утримував маленьку антикварну крамничку в Брукліні, і більшого вони з дружиною від життя не вимагали. Міллі поки що теж ні на що більше не претендувала.
— Кава і пошта, містере Селіді.
— Що там? — Селіді зробив ковток і задоволено промуркотів: кава гаряча, аж рота обпікає, міцна і без цукру, як він любить.
— Рахунки від вашого лікаря... Запрошення на прийом із нагоди відкриття ще одного філіалу «Чейз Манхеттен банку»... Контракт від «Кондор юніон корпорейшн», ви хотіли узгодити текст... Рахунки від підрядчиків з Чікаґо...
— Це відклади, — ковток кави. — Все?
— Два листи особисто вам.
— Добре. Що на сьогодні?
Міллі відкрила блокнот на потрібній сторінці.
— О десятій буде містер Танака. Об одинадцятій — Стентон, з журналу «Форчун», ми говорили про це...
— Пам’ятаю, — ковток кави. — 3 ким у мене ланч?
Відповісти Міллі не встигла — перебив телефонний дзвінок у приймальній. Селіді кивнув, і секретарка вийшла, причинивши за собою двері. За мить загув селектор.
— Ваша донька на лінії, містере Селіді.
Він здивовано звів брови і перемкнув телефон на свій кабінет.
— Привіт, люба!
— Па, з тобою все о’кей? — голос доньки звучав схвильовано.
— А що може бути не в порядку?
— Мені подзвонили півгодини тому. З Нью-Йорка. Невідомий жіночий голос. Сказали, що тобі знову загрожує небезпека, ну, розумієш? І що мені краще бути поряд із тобою, мені й мамі. Найближчим рейсом сьогодні я повинна вилетіти до Нью-Йорка.
Селіді відсунув чашку з кавою так різко, що рідина розхлюпалася на стіл.
— Вона назвалася?
— Ні, звичайно. Сказала, щоб я не зверталася в поліцію, і тобі не радить. Пап, вона говорила із акцентом. Ну, знаєш, як наші звідти говорять... Що робити?
— Коли найближчий рейс на Нью-Йорк?
— Хочу попередити — все одно я полечу після того, що почула. Рейс за півтори години, і...
— От і чудово. Замов квиток і вилітай. Тебе зустрінуть, нічого не бійся і не хвилюйся.
Трубка лягла на важіль, палець натиснув кнопку селектора.
— Міллі, терміново знайдіть містера Ґордона. Він потрібен мені максимум за годину.
— А якщо...
— Міллі, я сказав — за годину максимум! «Форчун» перенесіть сьогодні на пізніший час. Або й узагалі відмініть. Коротше, на ваш розсуд. І розшукайте місіс Селіді. Хай зайде до мене, як тільки звільниться. Передайте, що справа термінова. Все.
Селіді заплющив очі, сперся ліктями об стіл, сховав обличчя в долоні. Невже знову починається? Лідія говорила про акцент. Свій свого впізнає й по акценту. Невже знову, невже ця сволота не заспокоїлася?