Вогнем i мечем. Том другий
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-743-8
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем i мечем. Том другий». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу ґйд проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
— І тяжко його випробовує. Пильнуй же його, ваша милость, бачу, ти йому вірний приятель.
Пан Володийовський низько вклонився і вийшов, бо саме в цю хвилину зайшли до князя воєвода київський із паном старостою стобницьким, паном Денгофом, старостою сокальським, і ще з кількома військовими сановниками.
— Ну що? — спитав його Скшетуський.
— Іду з тобою, тільки спершу зайду в свою хоругву: треба кількох жовнірів у одне місце відправити.
— Ходімо разом.
Вони вийшли, а з ними пани Підбип’ята, Заглоба і старий Зацвіліховський, котрий ішов у свою хоругву.
Неподалік від наметів драгунської хоругви Володийовського спіткали пана Лаща, що йшов, заточуючись, із кільканадцятьма шляхтичами; і він, і його супутники були зовсім п’яні. Побачивши таку картину, пан Заглоба зітхнув. Вони із паном коронним стражником заприятелювали ще під Старокостянтиновом, бо з певного погляду натури їхні були схожі як дві краплі води.
Пан Лащ, безстрашний рицар, справжня гроза бусурман, був водночас преславним гулякою, пияком і картярем, котрий вільний від битв, молитов, наїздів і бійок час над усе любив збавляти у колі таких людей, як пан Заглоба, пити до непритомності й побрехеньки слухати. Будучи неабияким буяном, він один зчиняв стільки скандалів, стільки разів порушував закон, що в якійсь іншій державі давно наклав би головою. Не один висів на ньому обвинувальний вирок за неприбуття на судовий розгляд, але він навіть у мирний час на це не зважав, а нині, під час війни, й поготів усе геть забулося. Із князем коронний стражник з’єднався ще під Росолівцями і неабияк допоміг під Старокостянтиновом, але відтоді, як зупинився у Збаражі на відпочинок, став майже нестерпним через учинювані ним скандали. А вже скільки пан Заглоба у нього вина випив, скільки наговорив і нарозповідав усякої всячини на превелику втіху господаря, того не злічити й пером не описати.
Але відколи прийшла звістка про взяття Бара, пан Заглоба спохмурнів, утратив настрій, запал і більше у пана стражника не з’являвся. Пан Лащ думав навіть, що благодушний шляхтич залишив службу у війську, коли це враз побачив його перед собою.
Він простяг панові Заглобі руку і сказав:
— Вітаю тебе, ваша милость. Чом до мене не заглянеш? Що поробляєш?
— Та ось, супроводжую пана Скшетуського, — понуро відповів шляхтич.
Пан стражник недолюблював Скшетуського за поважність і прозвав статечником, хоч про нещастя його добре знав, оскільки був присутній на тому бенкеті у Збаражі, під час якого прийшла звістка про взяття Бара. Але будучи від природи чоловіком нестриманим, а в ту хвилину ще й п’яним, не схотів пошанувати чужого горя і, схопивши поручика за ґудзик на жупані, спитав:
— Що, добродію, за панною плачеш?.. А гарненька була, скажи?
— Пусти мене, милостивий пане! — попрохав Скшетуський.
— Постривай.
— Службу справляючи, не можу я із виконанням наказів його ясновельможності зволікати.
— Постривай! — повторив Лащ із настирливістю п’яного чоловіка. — Ти на службі, не я. Мені тут ніхто нічого наказувати не може.
Відтак знизивши голос, перепитав:
— А гарненька була, скажи?
Поручик насупив брови.
— Раджу тобі, добродію, не чіпати болючого місця.
— Не чіпати?.. Та ти не бійся. Якщо була гарненька, то жива.
Скшетуський ураз пополотнів, але стримався і сказав:
— Добродію… не забутися б мені, з ким маю честь…
Лащ витріщив очі.
— Ти що? Погрожуєш мені, добродію? Мені погрожуєш?.. Через якусь полюбовницю?
— Іди собі, пане стражнику, своєю дорогою! — гаркнув, тремтячи від злості, старий Зацвіліховський.
— Ах ви, молокососи, сіряки, лакеї! — верещав стражник. — За шаблі, милостиві панове!
І, вихопивши свою, кинувся з нею на Скшетуського, але тої ж миті в руці у пана Яна свиснуло залізо, і стражникова шабля хуркнула, як птах, у повітря, сам же він захитався і з розмаху на повен зріст гепнувся на землю.
Пан Скшетуський не кинувся його добивати. Він стояв блідий, як смерть, ніби зачумлений, а довкола нього тим часом зчинилася буча. З одного боку підскочили стражникові жовніри, з другого, як бджоли з вулика, сипнули драгуни Володийовського. Пролунали крики: «Бий! Бий!» Чимало налетіло, навіть не знаючи, про що йдеться. Задзенькали шаблі, сутичка будь-якої миті могла перерости у загальне побоїще. На щастя, Лащеві товариші, бачачи, що вишневичан дедалі більшає, протверезівши зі страху, підхопили пана стражника й почали із ним тікати.