Вогонь-охоронець
- Автор: Голубев Глеб Николаевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Костюченко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Вогонь-охоронець». Краткое содержание книги:
І ось доля усміхнулась шукачам: серед різного сміття знайдено давню мідну монету, на якій дрібними грецькими літерами викарбувано слова: «Хвала Уранілові та Аглотілу».
Хто вони, ці загадкові герої, на честь яких карбували монети?
Повість Гліба Голубєва розповідає про перемогу світла над темрявою, добра над злими силами.
Окремим виданням виходить уперше.
А що робити? Знайдений документ написано грецькими літерами, але якою мовою? Може, це мова скіфів — вони населяли тоді всю степову частину Криму і своєї писемності не мали. Якщо ж у них не було ніякої писемності й не збереглося жодного документа, де мені знайти тепер людину, яка знала б скіфську мову? Не було своєї писемності й у таврів, мова їхня вмерла для нас безповоротно.
Ниточки, за які я марно чіплявся, намагаючись розплутати цей клубок, обривались тут-таки, з самого початку.
От одне слово в знайденому документі звучало зовсім як грецьке «кокіт». Так називали в деяких міфах річку в загробному підземному царстві. Але сюди це явно не пасувало, виходила цілковита нісенітниця, та й до того ж слово було написане з маленької, а не з великої літери — отже, не було власним ім'ям. Воно тільки за звучанням схоже, а означало, напевно, щось зовсім інше, ніж загробну річку…
Я відчував, що скочуюсь у небезпечну пастку етимологічного методу. Прихильники його прагнуть у схожих випадках зрозуміти невідому мову тільки через її порівняння з якоюсь іншою, відомою. Особливо вони захоплюються при порівнянні звуковим збігом слів у мовах.
Але це хибний шлях. Спробуйте дізнатися з одного лише звучання, що означає слово catz мовою індійців майя. Воно звучить зовсім як німецьке katze, але означає зовсім інше: у майя це «птахи», а в німців — «кішка». Новогрецьке слово «па» чується звично для російського вуха. А означає воно зовсім не заперечення, а, навпаки, ствердження — «так».
Треба було не піддаватися спокусі знайомого співзвуччя, а йти довшим і тяжчим, але зате єдино надійним шляхом: порівнювати й співставляти комбінації слів-повторень у їх зв'язку з тим, що міг приблизно означати цей документ, з якою метою він був написаний. Цим я і зайнявся.
Поступово я розширював коло пошуків, заново перечитуючи все відоме про скіфів, таврів та інших сусідів грецьких поселень у Криму. Ключ до розгадки таємниці невідомої мови слід було, по-моєму, шукати десь тут.
Та через тиждень телефонний дзвінок Мишка Званцева вирвав мене з цього стародавнього світу й переніс у зовсім інший, надсучасний…
— Приїзди негайно в інститут, я тебе чекаю, — сказав він. — Шеф дозволив займатися твоїм шифруваннячком після роботи. Треба підготувати всі матеріали. На тому тижні нам дадуть машину на тридцять шість годин…
— Тільки? — зажурився я. — А що ми встигнемо за цей час?
Він так розлючено засопів у трубку, що я мерщій додав:
— Ну добре, добре, їду…
Інститут був за містом, кілометрів із сорок від Москви. Просто серед соснового бору здіймались високі корпуси, сяючи проти сонця величезними вікнами. І всередині все було новеньке, ультрасучасне. Я почував себе не дуже зручно в цьому зовсім незрозумілому мені світі машин, оточених, немов звірі в зоопарку, захисними дротяними сітками, приладів, які займали цілі кімнати, пультів, що підморгували кольоровими лампочками від підлоги до самої стелі.
А Мишко походжав як господар і за звичкою «розпускав павиний хвіст»: любив похизуватися.
— Чудо-машина, її слід було б назвати: «Смерть дурням!» Враз розвінчає і шпаргалочника в інституті, й пройдисвіта-окозамилювача, і липового плановика, який усі цифри бере із стелі…
Хлопець у синьому халаті, з логарифмічною лінійкою, що стирчала з кишені, був, навпаки, дуже небагатослівним.
— Віктор, колосальний програміст, — представив мені його Мишко Званцев.
А хлопець уже спокійно схилився над копією знайденого документа, машинально виймаючи з кишені свою логарифмічну лінійку. Чим вона йому тут може допомогти?
Що творилося далі, досі не збагну до пуття і тому навряд чи зможу детально розповісти. Я раптом знову відчув, що перебуваю в дурному становищі, як і тієї миті, коли дістав дивний документ з-під землі. Михайло і Віктор про щось заклопотано розмірковували, але я майже нічого не розумів із їх бесіди. Алгоритм, статистичні властивості тексту, кодування за таблицями випадкового набору символів, ентропія, математичне очікування й дисперсія[7] — ні, вони говорили справді якоюсь невідомою мені мовою.
Я й не намагався надто вникати в їхню розмову, озиваючись тільки на питання, що стосувалися особисто мене чи археології. Вони замінили кожну літеру грецького алфавіту цифрами. Звичайна грецька літера «альфа» набула внаслідок цього зовсім дивовижного, по-моєму, вигляду: 100000. А «іпсилон» набув вигляду — 100101. Ось тепер, здається, документ справді надійно перетворили на якусь шифровку…
7
В даному випадку герої книги користувалися спеціальними термінами з кібернетики й вищої математики.