Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
Тимур сумно глянув у її виснажені хворобою очі.
— Друзі моїх друзів — мої друзі, — важко посміхнувся, маючи на увазі Мостового. — Ваше питання коштувало мені лише однієї незначної розмови з молодим і зовсім недосвідченим юрисконсультом. Тому… — зітхнув, — немає за що розраховуватися. Візьміть документи, — простяг червону папку. — Можете йти до нотаріуса й оформляти своє житло на доньчине ім’я. У реєстрі по кредитних заборгованостях воно більше не світиться.
— Ні, ну що ви, — запротестувала Ірина. — Дякувати Богові, на консультацію юриста, навіть недешевого, я ще здатна…
— Будьте мені здоровенькі, — перебив її Тимур. — Інколи, гроші — не головне.
«Хіба плата смертельно хворої жінки за банальну консультацію принесе збагачення? — про себе подумав. — Чи може якось вплине на фінансове становище?»
— Ви — добра людина, — зніяковіла Макарова. — Знаю, що переходжу межу пристойності, але…
— Кажіть, не соромтеся, — підбадьорив її юрист.
— У мене є ще одне прохання, — зам’ялася Ірина. — Цей лист… — витягла з жіночої сумки жовтий цупкий конверт. — Якщо можна… після моєї смерті віддайте доньці.
Батурін заокруглив очі від здивування. Дивне прохання. Це ж адвокатське бюро, а не банк, де зберігають цінні речі. Та й жінка до пуття нічого не пояснила. Відчував, що цей клаптик паперу точно якось пов'язаний з тим, про що вона тут довго розповідала минулої зустрічі. Нащо йому на голову чужі таємниці? А якщо у листі йдеться про вбивство, наприклад? Потім воно розкриється і ниточки приведуть сюди? Ні, ні! Йому це зовсім не потрібно.
— Ви пробачте, — встав із-за столу, не торкнувшись конверту, — але такі речі зовсім не входять у сферу послуг, які я надаю. Вам конче необхідно, щоб цей лист потрапив до рук доньки після вашої смерті? — підозріло скосив очі.
— Так, — ствердно відповіла Ірина. — Тільки після моєї кончини. Прошу, не відмовляйте, — благально глянула в його карі очі. — Тут немає нічого крамольного, — наче прочитала думки Тимура. — Я могла би залишити його своїй подрузі, Зої Черкасовій. Але вона не збереже. Розкриє з цікавості й наробить біди.
— А за вашого життя донька ніяк не може дізнатися про те, що там написано? — ще раз уточнив. — Обов’язково чекати смерті?
— Я їй цього не скажу… — важко задихала жінка. — Не зможу…
Тимур зрозумів.
Там чиясь сповідь.
І не дуже втішна…
Але чому саме йому випало вручати такі листи? Дівчина спокійно живе. Має сім’ю. Нічого не підозрює. А в один прекрасний день він, мов грім серед ясного неба, віддасть їй цей конверт. Маячня якась. Не поспішав погоджуватись.
— Будь ласка, — майже прошепотіла хвора жінка. — Не знаю, чому, але після спілкування з вами — остаточно переконалася, що ви — єдина людина, котру можу просити про цю послугу. Довіру, що викликаєте у мене, важко переоцінити. Не відмовте. Нехай вас не обтяжить це скромне прохання.
Тимур не витримав. Слова жінки вразили його. Це наче остання воля помираючої. Як можна не погодитися? З першої хвилини спілкування відчув у ній якусь рідну, близьку душу. Наче доля в якомусь житті вже пересікала їхні шляхи. Або ще пересіче?…
Неохоче взяв листа. Поклав у верхню шухляду робочого столу.
Попрощався з Іриною.
Знову сів на робоче місце. Дістав конверт. Довго крутив у руках. Його так і підмивало розкрити і прочитати все одним махом. Але стримався. Це чуже життя. Чужі таємниці. Нехай з ними розбираються ті, кому належить. Ірина — молода жінка. Незважаючи на хворе серце, їй ще жити й жити. Цей лист довго вкриватиметься пилюкою, поки дійде до адресата.
З цими оптимістичними думками причепив до коричневого конвертика, написаний своєю рукою на білому клаптику паперу адресу квартири й ім’я жінки, якій належить його віддати, і зачинив у сейфі…
Наступного вечора, як і обіцяв, повів Нору в ресторан.
— Ого, — раптом здивовано розширила очі дівчина, — а це часом не твоя Діана? — кивнула на столик під стіною.
Тимур обернувся й завмер від несподіванки.
Справді. Недалеко, за столиком, в компанії симпатичного молодого чоловіка років двадцяти п’яти, сиділа його дочка.
Він захоплено про щось розповідав. Діана уважно слухала й мило усміхалася.
Тимур мовчки попрямував до них.
— Привіт, доню, — ледь стримуючи емоції, звернувся до Діани, наче поряд з нею пустий стілець стояв.
— О, татусю, — радісно підскочила з місця дівчина й поцілувала Батуріна. — Знайомся — Максим Кудрявцев. Мій друг. Разом працюємо.
— Максим, — якось боязко, невпевнено припіднявся незнайомець, ствердно кивнувши головою.