Історія польсько-українських конфліктів т.1
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-49-8
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.1». Краткое содержание книги:
Друга частина «Репресії Другої Речі Посполитої» охоплює період міжвоєнного двадцятиріччя і показує польсько-українські стосунки на основі авторського тексту, документів та інших публікацій, які підтверджують і доповнюють виклад.
Причиною цих подій, на думку авторів, є недостатня кількість ксьондзів і римо-католицьких парафій і занадто підвищена терпимість влади і державних органів стосовно українців.
AAN, MSW, Wydz. Naród. sygn. 957
Інженер Станіслав Татарчух: Справа домашніх руських служниць у Львові і містах Східної Малопольщі.
Перед війною ця проблема не була такою нагальною, хоча переважно їздові, двірники, тертичники, лакеї русинів, а також домашні служниці були доволі численними, але перебування їх у містах було тимчасовим, служники з заощадженнями повертались на село.
Нині русинів-служників майже немає, оскільки всі інституції надають перевагу колишнім військовим, інвалідам, у кожному разі полякам. Натомість спостерігаємо масовий наплив руських служниць. Наплив тим небезпечніший, що ці служниці мають тенденцію залишатись у містах і у цій тенденції підтримуються руськими організаціями. Приводом для такого розвитку подій є зниження життєвого рівня міських господарств, у першу чергу працюючої інтелігенції. Перед війною переважав тип кваліфікованої служниці, яка вміє варити, прислуговувати, прибирати і т. п., як правило польки, нині ж при збідненні інтелігенції господарство мусить запрошувати служницю з нижчою кваліфікацією, а такими переважно є русинки.
Від моменту появи у нашому місті цей елемент залишається під постійною опікою руських організацій, які запрошує церква, і вони формують національну свідомість, схиляють до заощаджень, локалізованих у русинських касах. Шкода від цього подвійна. Перш за все те, що за польські гроші у містах утримується руський елемент, тоді як та сама грошова допомога надалась би для польського села. Потім руська служниця, втягнута у збирання заощаджень, після певної кількості років починає думати про закладення родини. Тоді цим знову займаються руські організації, сватаючи за неї дрібного ремісника, промислового робітника або дрібного торговця. Утворене стадо не тільки збільшує кількість руського населення міст, а й збільшує і так з кожним роком зростаючу кількість руських ремісничих верстатів, дрібних торговців споживчими товарами і т. п. Мусимо намагатись створювати переваги для польських домашніх служниць. Повинна настати агітація, яка усвідомлюватиме польське суспільство про ту шкоду, яка виникає від утримання руських служниць. Що важливіше, мусимо подбати, щоб польські дівчата, які найчастіше приходять від обори до складного міського життя, перевищували підготовкою руських дівчат.
Ми досягнемо цього лише тоді, коли за допомогою таких організацій, як Товариство народної школи, Союз суспільної праці жінок, Осередок господинь, Організація хатніх пані, створимо підготовчі курси для кандидаток на служниць до майбутніх обов'язків. Мусимо утворити не школи вишуканого приготування їжі, а навчити дівчат прання, прибирання, нескладного приготування їжі, ремонту білизни, і створимо тип доброї і дешевої домашньої польської допомоги. Перед прийняттям на курси потрібно б було, зрозуміло, провести відбір, вибираючи інтелігентніший елемент, жвавий до роботи, здоровий, національно свідомий, за винятком неписьменних.
Одночасно з цією працею мусимо заснувати громадське бюро посередництва, яке буде регулювати наплив польських служниць і намагатись їх розмістити.
Інж. Станістав Татарчух
CAW, Gab. Min. 1300,1412
Міністерство юстиції Суворо таємно
Справа поселення адвокатів-поляків у Східній Малопольщі
Міністерство юстиції у порозумінні з Головною адвокатською радою діє за допомогою таких засобів:
1) утруднення переселення адвокатів-поляків з Львівської палати до інших палат (неврахування для них місця у контингентах), 2) обіцянка не оголошувати наступні контингенти (передбачені в основному на 1 липня 1939 року), оскільки найближчим часом акція переселення не дасть позитивних результатів (щонайменше 5–6 адвокатів протягом півріччя). У разі неефективності акції, яка проводиться добровільно, треба застосувати примус, закриваючи списки в інших палатах, 3) тиск на адвокатські ради у напрямі зниження у Львівській палаті вступної оплати; отримано обіцянку введення індивідуальних знижок до 500 зл. (на практиці разом з додатками це становитиме близько 800 зл. з розподілом на виплати), 4) клопотання щодо призначення на цю мету акції переселення фонду ім. Дзєндзєлєвича, який знаходиться у віданні Львівського відділу Союзу польських адвокатів; існує, однак, тенденція призначення цього фонду на допомогу для адвокатів-малополян, 5) гарантування судовою владою адвокатам-полякам нагляду за синдикатами, банкрутствами та іншими функціями, які виконуються під наглядом судової влади і які приносять певні доходи.