Історія польсько-українських конфліктів т.1

Та й час підганяв. Гітлер різьбив у Європі нові кордони, щоб старі незабаром без винятку змінити. Польща рушила на Заользя, а на східному краю Словаччини виникло ефемерне утворення — Карпатська Україна, Ліліпутія, але незалежна. Достатня для збудження ейфорії у Галичині і ненависті у Москві, Києві і… Варшаві. Коли Польща вимагала негайної ліквідації Карпатської України як держави і утворення спільного польсько-угорського кордону, ОУН відповіла посиленням терору. А для КОПу додалось роботи: виловлювання і транспортування з гірських перевалів до найближчих в'язниць десятків і сотень молоді, яка йшла на допомогу наймолодшій державі[52].

Напруження польсько-українських відносин наближалось до меж витривалості. У цій ситуації було прийнято рішення, щоб українською проблемою у Польщі, яку безуспішно вирішували різні інституції та установи, зайнявся уряд.

Причиною нової акції небаченого обсягу, безсумнівно, ініційованої найвищими державними чинниками, став меморандум погоджувального секретаріату польських громадських організацій у Львові від 28 листопада 1938 р. Він вимагав радикальної допомоги для польської меншості, яка зазнавала переслідувань від української більшості. Справа рушила у швидкому темпі.

Для всієї операції, яку красиво назвали «акцією зміцнення польського елементу», виставили таке необхідне зміцнення, щоб на всіх східних окраїнах, а особливо на сільських територіях (міста і так були польськими) знайшовся принаймні 51 % поляків. Для окреслення ситуації експерти визначили перелік 84 повітів, де переважало українське і білоруське населення. Там опинились 2 повіти Люблінського воєводства, 3 — Білостоцького, всі або майже всі у Вільненському, Новогрудському, Поліському, Волинському, Львівському, Станіславському і Тернопільському воєводствах — усього 9 воєводств. Перелік інформував, скільки у кожному повіті сільського населення, скільки серед нього є поляків, скільки поляків бракує до 51 %, скільки землі є до парцеляції, на скільки зменшиться недобір поляків після надання їм цієї землі.

Ця бенедиктинська праця принесла мізерні результати. Підрахунки показали, що у 84 повітах мешкає понад 9 мільйонів людей, у тому числі поляків близько 2,2 мільйона, тобто недобір поляків становить майже 7 мільйонів. Після розпарцелювання землі брак польського населення зменшився б на 13 %, але його бракувало б і надалі понад 37 %. Підрахунки не претендували на вичерпну точність, бо була сфальшована основа — перепис 1931 року — то було таємницею полішинеля, тобто для полонізації непольських теренів треба було шукати інших способів. Завдання було, по суті, неможливе до виконання, але влада керувалась хіба гаслом Віщуна «Міряй сили на наміри», знехтувавши тезу, що піднесені гасла не придатні до підступних цілей.